Обриваючи соковиті, блискуючі на сонці ранні черешні, почуваєшся ніби абсолютно безтурботним. Адже це лише початок благословенного літа. Ніби маєш впевненність, що саме влітку вигріються усі твої мрії і ти їх обов’язково зреалізуєш. Зовсім інший настрій, коли обриваєш яблука. Береш подячно ті плоди в руки і не перестаєш тішитися цьому диву! І обриваючи, ти насичуєшся не яблуком, як наїдком, а УСВІДОМЛЕННЯМ дару життя.
Є щось абсолютно незбагненне у зриванні стиглих яблук… І це не тому, що ми у повній мірі не можемо збагнути Образу райського яблука, і не тому, що тримаючись високо за міцну гілляку, її листочки тріпочись на вітрові, ритмічно перегортають роки людського життя … Є щось особливе у зриванні літніх яблук. Літо це завжди ніби середина життя!
Але особливий настрій, особливі емоцї починають довкола тебе витанцьовувати свій осінній танець, коли зриваєш китиці червоної калини. Сказати, що відчуваєш в осінній стихії визрівання власної мудрости – означає підписатися під тим, що ти її таки не маєш. Тут є інше.
В циклічності періодів, а саме в час збирання плодів соковитої калини, нас, як частинку Всесвіту, ситуація приводить, можливо, до найголовнішого в житті — до навчання ДИВИТИСЬ ПО ВЕРТИКАЛІ. Тобто подячно вдивлятися як у Небо, так і в себе.
І ще.
Не дарма саме червона калина стала асоціюватися з Україною. І саме українцям, як нікому, зрозумілий дивовижний смак калини, з її солодкавістю і гіркотою.
Сергій Файфура
