Довкруж океан скільки схопить погляд. Два береги — один десь там, де примарне щастя і нове життя, а другий — звідки відчалили. Там – пиз*ець! Голодомори, війни, гобліни, орки. Капітан веде пароплав до незнаного Берега Мрій, адже там є шанси. Позаду — шансів нема.
І раптом десь посередині шляху: «А-а-а-а…. Капітан вкрав гроші з судової каси, а-а-а-а… у капітана каюта краща, у нього помічники *уйові, і діти не так розмовляють… Давайте назад, бо заї*ались плисти!!!. Хочється змінити краєвиди і щоденний раціон харчування.
— Назад! Назад!!! — скандує натовп і обирає посеред океана нового капітана, який розуміє, що позаду – пиз*ець і повертатися не варто, але з огляду на «суспільний запит» просто пригальмовує пароплав і починає водити його по колу в пошуках «третього шляху», бо народ на пароплаві ні*уя не розбирається в навігації, і просто радіє тому, що вони кудись пливуть. Обговорює летючих рибок, дельфінчиків, робить селфі на тлі їжі і заходів сонця, викладає фоточки в інстаграм. Але запаси їжі та води, розраховані до Берега Мрій підходять до кінця.
— Давай назад! — кажуть йому помічники, що бояться невідомості і мають спільну мову з орками. — Там хоть ху*ово, но понятно. В крайнєм случає опять договорімся і будєм как-то жіть. А єслі нє сможєм, то возьмьом крєдіти, пополнім запаси води і єди і опять попливьом х.з. куда?
— А єслі оні нас снова возьмут на прікол, ограбят, убьют, растащат навігаціонноє оборудованіє ілі дадут своєго капітана? — питає хтось розумніший.
— Да пох… — каже хтось з помічників нового капітана, — цель — нічто, двіжєніє — фсьо! Главноє — двіж, а там посмотрім!
— Правільно! — говоріт новий капітан. — Но надо сдєлать так, чтоби оні думалі, что ми іщєм «трєтій путь», а на самом дєлє дєйствітєльно вєрньомся к оркам, потому что нєізвєстно какіє єшьо монстри ждут нас на бєрєгу, хє-хє, Мрій. В случає чєго скажєм, что прєдидущій капітан сдєлал всьо нє так, взял нє тот курс, нє рассчітал запаси єди. Ми єго єщьо за ето повєсім на рєє.
— О*уєнчік! — говорять помічники, беручись втілювати план у життя.
Частина публіки на пароплаві звинувачує нового капітана в шахрайстві, обговорює його друзів і дружину, матюкає, висміює, обіцяє вбити…. Дехто (хто розбирається в навігації) кричить: «Ми знову пливемо назад!» Але тих, хто не розбирається в навігації більше. Їх приваблює місцева фауна і сам факт можливості попи*діти, сфоткати дельфінчиків, накатити в барі віскаря, піти спати в доволі комфортабельну каюту. Та й морська подорож, бля! Пригода!!!
Це я до чого?!
А до того, що насправді неважливо яка у капітана борода, що він жере, з ким спить, де у нього фабрики, куди він збуває свою медіапродукцію. Все це відволікає від головного питання — КУДИ КАПІТАН ВЕДЕ КОРАБЕЛЬ??? Саме це і називається — ПОЛІТИЧНИЙ КУРС, який ми відчуваємо, носом, шкірою, вітром, мовою, боковою лінією… як риби, птахи і звіри. Це головне, за що відповідає Капітан! Все інше – вторинне, і по суті не має жодного значення для визначення глобального напрямку руху. Але замість триматися курсу, ми весь час збиваємося на манівці дрібнот.
Я — людина Заходу, ментально і культурно близька до євроатлантичної цивізізації. Я сам можу дати собі раду з ціною на газ, комунальними тарифами, земельним паєм і грьобаними ЖЕКами. Насправді мені вкрай важливо КУДИ ПЛИВЕ КОРАБЕЛЬ!? Мені глибоко начхати на усілякі там Мальдіви, ліпєцкіє 
фабрікі, свинарчуків і прочу *уйню, коли я бачу і відчуваю, що корабель пливе на ЗАХІД!! Мені так само глобально начхати на всякі там квартали, аналізи сечі, інстаграмні відео, кадрові про*оби і прочу *уйню, коли я відчуваю, що корабель взяв курс на Московію
Я не люблю азійщину, я не толерую варварство, я ненавиджу хамство, невігластво та зверхнє панібратство.
Але пароплав вже знову тримає курс на Сибір та Уральські гори.
ПІШОВ ГОТУВАТИ ЗАКОЛОТ!!!
Але перед тим з’їм черешні, яку оце щойно купив на базарі. На наші гроші 25 грн. А по чому нині черешня в Києві?
Антін Мухарський
