Кілька днів поспіль тишу і мирноту серпневого неба порушують мотори гвинтокрилів. Над дворами не літають, але видно зоддаля і чутно добре.
— Чого це вони розлітались? — питаю сусіда.
— Соняшникові гектари обробляють, — каже задумливо.
— Нашо?! — дивуюся.
— Щоб соняшник швидше сох.
— Так і без того за такої спеки все сохне аж бігом на корню, дощів сто років не було! — дивуюся. — Навіщо ще й хімічити згори?
— Отож бо і є бо, — зітхає. — Фермерам — пече, треба швидше.
— А бджоли? А люди, які потім будуть купувати красиво запаковане насіння соняшника?
— Та хто про те думає?!
Над моєю ділянкою землі ще активно літають чиїсь бджоли. І я купила баночку гарного справжнього меду у дружини пасічника. Але торік деякі пасічники скаржилися на масову загибель бджіл з «невідомих» причин.
Тим часом гвинтокрили зависають на голови соняхів. Зрештою – на наші голови.
Інеса Фтомова
