Нічого не викликає такого дисонансу у душі, як вигляд хлопчика, який на міській вулиці самотньо грає на скрипці, старанно виконуючи те, чому вже встиг навчитися у музичній школі, його коробочка з надписом «збираю на ЗСУ» і сквери та вулиці, котрі сьогодні ремонтують та асфальтують, як з гарячки. Вигрібаючи з місцевих бюджетів страшні суми. На тлі всенародного зубожіння, коли люди несуть своїм захисникам останню копійку. У війну, результати якої ще дуже покриті кривавим туманом.
Чи дівчинка, котра продає з маленького столика тістечка, спечені разом з мамою і збирає гроші для наших героїв на фронт, й інформація про шалені мільйони союзницьких та наших бюджетних грошей, які виділяються на сюрреальні, невчасні, низькопробні телесеріали…
Чи пенсіонер, який приніс усі свої заощадження за життя, і будівництво помпезних об’єктів. Зло від такого бере!
У села і міста, де місцева влада перекладає бруківки і тротуари теж на зашкальні суми, щодня привозять загиблих солдатів. Гарних, молодих, неповторних хлопців та дівчат. І їхні похоронні процесії проходять повз масштабні ремонти сільських стадіонів на мільйони гривень. У населених пунктах, де вже мало залишилося тих, кому вони потрібні.
Комусь бої, контрнаступи, відступи, атаки, а комусь і далі, як у безпечний мирний час – освоєння та відкати. Комусь кладовища та капелани, а комусь – закордонні курорти.
Чому суспільство так критично поділилося на патріотів та байдужих, на героїв та колаборантів, на порядних та відвертих злодіїв? На совість та безчестя. У таку страшну війну. Складається враження, що через такий жорстокий фарс, хтось намагається максимально дискредитувати український народ в очах союзників, які фактично сьогодні утримують країну коштом своїх платників податків. Бо корупція стала показовою, демонстративною, безсоромною. Її масштаби вражають, причому на тлі бюджетних процесів практично поставлених на паузу.
Ще наш агрокомплекс щось приносить у державну скарбницю, залишаючись у немислимих форс-мажорних обставинах єдиним драйвером її наповнення. Але й там купа проблем та зловживань. Факти неповернення коштів за продане зерно стали кричущими. Плюс рашисти зупинили рух суден-зерновозів через Чорне море. Більше того, обстріляли одеський порт, спаливши 60 тисяч тонн пшениці вже готової до відправки.
… Ми ледве розмінували поля, теж ціною людських жертв, під куций урожай цього року, зі страшенними потугами відсіялися і вже вивели у поля комбайни. Під регулярними обстрілами оберігаючи хліб від вогню. Бо знаємо, що не зібрати і не нагодувати людей та військо ми права не маємо. Але що казати людям, котрі проявляють героїзм на цьому трудовому фронті, на тлі такого зловтішного розбазарювання грошей на всіх управлінських рівнях?
… Днями прослухала виступ голови фракції “Слуг народу” у ВР Давида Арахамії. Що сказати, говорив він правильні речі. На тлі загального невдоволення народу управлінням фінансами на всіх рівнях політик казав те, що люди хотять зараз чути. Формула пропонувалася проста, як двері: кошти розбазарюють на місцях, головним чином в органах місцевого самоврядування. Центральній владі, як і народу, це дуже не подобається. “Астанавітесь!”, або ж Київ згорне децентралізацію, яку ми ледве впровадили, і забере гроші з регіонів на Банкову!
Росписувати їх вже будуть звідти. Як? Очевидно, по накатаній… Можуть, звичайно, для ефекту доміно задіяти Верховну Раду, але й це загалом теж вже не дуже сприймається на віру. Та й органи місцевого самоврядування і самі збилися у впливову потугу.
А я б дуже хотіла почути чіткий, змістовний, наполегливий виступ Давида Арахамії з трибуни Верховної Ради. І з приводу не менш злочинного і не вчасного розбазарювання коштів та активів. У першу чергу державних земель. Того національного багатства, яке зберегти сьогодні є критично, життєво важливим. 
Дуже хочу, щоб цей впливовий політик закликав народних депутатів бути державниками, і жодним чином не голосувати за шахрайський законопроєкт 7588, яким купка лобістів від земельних олігархів намагається позбавити українську аграрну науку її безцінних наукових полігонів.
А НААН – її дослідницьких інститутів, і взагалі – її наукового змісту. Знищити всі наші сенси, напрацювання і прориви, визнані науковим світом. Кропітку роботу впродовж десятиліть. І повторюю, зробити це у розпал війни, посередині далекої і трагічної дороги до Перемоги та миру. Коли земля залишилася чи не єдиним гарантом нашого майбутнього відродження. Всьому ж має бути межа!
Переконана, що з вуст Арахамії ці меседжі були б почуті швидше, дохідливіше. Крім того, я та мої колеги впевнені, що у Верховній Раді є багато чесних та порядних людей, які можуть не дати розбазарити національне. Лише достукатися б до них, у дзвони додзвонитися. І лише ця віра у таких державних людей формує впевненість у тому, що все буде Україна! Чи як?
Ануш Балян
