Виступаю на бізнес-форумі KA Group, розповідаю – вкотре – про національну культуру як фактор безпеки, про те, як ми нині платимо кров’ю за 30-літній постколоніальний іґнор власної культурної політики, і про те, як ганебно, за півтора роки повномасштабного вторгнення, провалив наш Мінкульт свою пряму, в час війни, місію – берегти від ворога культурну спадщину.
Нічого не викликає такого дисонансу у душі, як вигляд хлопчика, який на міській вулиці самотньо грає на скрипці, старанно виконуючи те, чому вже встиг навчитися у музичній школі, його коробочка з надписом «збираю на ЗСУ» і сквери та вулиці, котрі сьогодні ремонтують та асфальтують, як з гарячки. Вигрібаючи з місцевих бюджетів страшні суми. На тлі всенародного зубожіння, коли люди несуть своїм захисникам останню копійку. У війну, результати якої ще дуже покриті кривавим туманом.
«Я вражена, це найкраща виставка Буми», – піднесений і дещо збуджений голос колєжанки у телефонній слухавці мене дещо дезорієнтував. Хм, найкраща? Я був на її презентації (14 липня, Центр культури «Вернісаж», «АмАзанка на Пруті», Броніслав Тутельман), але якихось особливих вражень, зізнаюсь, не отримав. (Правда, будь-яка церемонія в культурному житті Чернівців, і відкриття виставок художників не виняток, то, швидше, вигуляти себе, обмінятися плітками і потусити серед т.з. місцевого бомонду; і ще пригоститися (іноді) шаровим вином від організаторів).
