Якийсь добродій Василь Харкавлюк у соціальній мережі поширив «рецепт» з числа «простих рішень»… «Один товарищ мене запитав: а як би ти подолав таку шалену хвилю корупції? Я відповів — страта! Уявіть… наприклад сьогодні піймали якогось митника, або іншого чинушу на хабарі, затримали, завтра він вийшов під заставу, а післязавтра був знайдений у канаві з запискою: я крав у країни під час війни. Така ж сама історія почала повторюватися з усіма… Даю 100% що казнакради, або не виходили б під заставу, або перестали красти».
Тепер відповідь по суті.
Колись у середньовічному Китаї імператор видав указ: страчувати не лише хабарника, але й усю його родину включно з дітьми, а також братів і сестер аж до двоюрідних і дядьків-тіток. Результат? Суми хабарів зросли вдесятеро: “за ризик”. Досі знаходять скарби — корумповані чиновники закопували гроші, йшли на смерть разом з родичами і все це пропадало. Але “брати” не припиняли.
А ось свіжиший приклад.
Коли Наполеона називали “непереможним” контрабандисти та митники лише посміювалися, бо незважаючи на розстріли, корупція не припинялася. Лише суми зростали. Бо практично ніхто з митників не міг встояти перед пропозицією патрулювати цієї ночі берег ге-е-ен там, поки корабель з контрабандою розвантужуватися осьдечки й отримати за це суму, аналогічну за річну зарплату.
Або ось ще.
Велика французька буржуазна революція. На площі привселюдно страчували на гільйотині «ворогів народу», Але не тільки. Тут таки за великого скупчення народу, рубали руки злодіям. І от, коли роззяви дивилися на екзекуцію, інші злодії у цей час в натовпі гаманці зрізали…
Сьогодні 10 найменш корумпованих країн світу виглядають так: Данія, Фінляндія, Швеція, Нідерланди, Ізраїль, Канада, Люксембург, Нова Зеландія, Норвегія, Австралія. І диво дивне — в жодній корупціонерів не страчують. А от там, де страчують — ті наприкінці списку. В Китаї щорічно по 10 тисяч корупціонерів розстрілюють і кількість їхня з року в рік аж ніяк не зменшується, так само, як рівень корупції в країні.
Бо секрет успіху в боротьбі з цим злом не жорстокість покарання, а його невідворотність. Плюс максимальна ліквідація умов для корупції. Ніхто ніде ніколи на 100% її не здолав, але створити відповідні умови можна.
А у нас…
У нас у владу обирають корупціонерів. “Мудрий український народ” знає, що голосує за 
злодіїв, але все одно голосує. Хтось через гречку та сотню гривень, хтось тому, що “він свій, місцевий”, хтось через обіцянки дешевого газу.
І це не вчора народилося. 150 років тому галицькі селяни до нестями любили Івана Франка. Але ковбасу любили більше, тому на виборах у Сейм голосували не за Франка, а за польських кандидатів, які давали випити й закусити. У 1895 році селяни-хруні (так називали тих, хто продавав своїх голоси, бо “хрунь” – це свиня), на виборах з’їли 70 км ковбаси. А Франко кілометрів ковбас та діжок зі старкою не мав.
Українці дуже цікаві в цьому плані. Вони хочуть страчувати корупціонерів. Але при цьому прагнуть мати кума, який може все “порішати”…
Павло Бондаренко
