Історія світлини, яку подарував мені чудовий чернігівський поет Олександр Олійник, і цікава, і повчальна. Не тільки тим, що на ній ми бачимо воістину історичні постаті – того ж таки Ол. Олійника, ще одного неоднозначного поета і літературного функціонера комуністичної доби Станіслава Реп’яха та «хазяїна» комуністичної Менщини, орденоносця Павла Сича…
Ця світлина цікава своєю історією боротьби з… ні не націоналістами, а колорадським жуком, який став справді запеклим ворогом українських селян з початку 50-х років минулого століття. Той «колорад», як охрестили його наші люди, жер картоплю, мов скажений і не давився. Якби з ним не боролися усім миром – то лишилися б узагалі без картоплі. А Менщина здавна – унікальний картопляний край. Його ще називали картопляним Донбасом.
Шукали на того жука усякої управи.
І ось комуністичний вождь Менського району Павло Сич почув десь про фазанів, котрі буцім то їдять колорадського жука…
Олександр Олійник розповідає, що в ті часи Чернігівська область мала братерські стосунки зі східною Чехією. Отож представницькі делегації курсували систематично в обидва боки. Ніби то там Павло Сич і почув про фазанів…
Повернувшись додому, він шпарко взявся за масштабний експеримент. Колгоспи Менщини зобов’язали розводити фазанів! Я сам пригадую такий спеціальний будиночок для екзотичних птахів у моїй рідній Данилівці, у лісі під Остречем. Дивина та й годі.
Але експеримент Сича зазнав краху.
Фазани справді їдять колорадських жуків, але… їдять їх клятих, коли вже зовсім нема чого їсти, а Чернігівщина і зокрема Менщина абсолютно не є голодним краєм…
На історичній світлині бачимо поважну делегацію, що якраз під керівництвом першого секретаря Менського райкому КПРС перевіряє підневільних колгоспних фазанів, які натомість в одному місці бачили «вашого колорадського жука»…
Олександр Ясенчук
