Минає два роки, як не стало Івана Драча… За пару місяців до його смерті я провів останній у його житті творчий вечір. Було то в Національному музеї літератури. Прийшли і говорили тоді чимало його видатних друзів і моїх приятелів — художник-графік Андрій Чебикін, голова НСХУ Андрій Чепелик, донька художниці Тетяни Яблонської Гаяне та купа інших корифеїв, і, на жаль, не кожному з них я зумів надати слово, бо дехто багато балакав…
Власне, голос Славко не зірвав і не пропив, і політична партія «Голос» у парламенті лишається, а от політик Вакарчук вчергове «здувся». Це шось неймовірне, Слава! Привести власну партію до Верховної Ради, а потім «забити болт» на неї — це навіть не круто, це офігенно круто! Це – безвідповідально!
Історія світлини, яку подарував мені чудовий чернігівський поет Олександр Олійник, і цікава, і повчальна. Не тільки тим, що на ній ми бачимо воістину історичні постаті – того ж таки Ол. Олійника, ще одного неоднозначного поета і літературного функціонера комуністичної доби Станіслава Реп’яха та «хазяїна» комуністичної Менщини, орденоносця Павла Сича…
