Ні, він не клоун.
Клоуни ті, які привітали й прийняли його політичну гру.
Ні, він не смішний. Смішні ті, які не сприймають це всерйоз.
Ні, він не наївний.
Наївні ті, які гадають, що йому нічого не світить. Внутрішній ворог України Опоблок розколовся, бо не може висунути реального лідера. Прихований ворог Zе цим елегантно скористався, щоб захопити «святе місце».
Електорат же майже той самий. Або той, що ніякий — болото. Ні, це не фарс. Це артистичне, планомірне, віроломне перетворення в фарс українських реалій – влади, національних цінностей, визвольної війни, а тепер ще й виборів.
Який ще годиться президент «країні-повії»?!
І взагалі, що це за країна – безглузда територія, губернія, гетто, тупиковий квартал… Режисура працює.
У нього немає програми?
Ні, в нього вона є, але її він не буде озвучувати. Бо там немає української незалежності, української мови, української церкви, української армії, української перемоги.
У нього немає команди?
Ні, вона в нього є – огляньтеся довкола. Він легко й задешево її здобув з аплодуючої і регочучої авдиторії. Своєю грою, на яку нарешті поставлено дуже високі ставки. Ставки високих і далеких Ставок. Психологи кажуть: коли людина сміється, мозок відпочиває.
Що ж, грайтеся, голодні втіх.
Але не забувайте, що кожна гра рано чи пізно починає грати вами. Грати вас.
У нас був час Кра, був час Ку, був час Ющ, був час Дон. Час По. Невже настав час Ze? Останньої літери в абетці…
Мирослав Дочинець
