Він постає у ролі пророка політичних змін і сам це педалює у своїй класичній “Дипломатії”, бо, мовляв, передбачив тертя між комуністами Москви і Пекіна. Ой-вей, чи ж не пророцтво! Але рівень його пророцтв викрила була Катерина Ющенко, якій він у 1988 році сказав, що швидше повірить у незалежність Каліфорнії, ніж України… Проте наразі про мадяр.
Кісінджер самокритично, як для американця, описує бездіяльність США під час російської окупації Угорщини 1956 року. Я б назвав бездіяльність зрадою. Коли совєти товкли танками мадяр, “американська політика залишалася демонстративно обачною… Коли угорські студенти і робітники билися на 
вулицях з радянськими танками, Вашингтон стояв осторонь і мовчки спостерігав”.
Президент Ейзенхауер навіть не пригрозив Москві санкціями. І Америка дала чіткий сигнал, що силу застосовувати не буде. То чого ж не розгулятися азійській орді над народом, який, сам будучи азійського походження, посмів виломитися в Європу?!
До речі, мадяри виявилися такими ж жорстокими угро-фінами, як і їх змосковлені брати – коли повсталі захопили Будапештський міськком компартії, жорстоко повбивали усіх, кого знайшли, в тому числі навіть соратника свого вождя Імре Надя. Щоправда, може то вони мстилися євреям, бо кровожерливий комуністичний вождь Угорщини Ракоші був євреєм, чим був невдоволений навіть Берія…
Росіяни розстріляли главу уряду Імре Надя та командувача угорської армії Пала Малетера, а кардинал Мідсенті аж до 1971 року переховувався в американському посольстві. Вашингтон ні муркнув, як і весь Захід…
“Того самого дня, коли його війська громили Будапешт і тривали бої, коли Хрущов погрожував Західній Європі ракетним нападом… Сполучені Штати кинули Угорщину напризволяще в морі історичної еволюції, а своїх союзників – з почуттям їхньої безсилості”.
Не можна стверджувати, що нинішня політика Орбана всупереч Заходу має коріння з тих часів, та все ж…
Василь Чепурний
