— Здравствуйтє, поддєржитє, пожалуйста Ніколая Скоріка на виборах мера Одєсси, — звертається до мене жінка в стрьомному синьо-білому прикиді з написом: «Наш мэр – Скорик», якій на вигляд близько шістдесяти років.
— Ви хочете, щоб я підтримував путінську шавку?!
— Ой…
Робить крок назад.
— Що сталося?
— Нє, нічєго.
— А у вас є програма кандидата?
— В газєтє.
— Неправда. Я читав цю газету. Там банальна демагогія, а чіткої програми кандидата в мери нема.
— Поіщітє в інтернетє.
— А чому це я маю шукати? Якщо кандидат не піклується про те, щоб виборці бачили, чим саме він планує займатися в разі обрання, то це якийсь дуже поганий кандидат.
— Ех. Вот что вам сказать?… Ідітє с Богом.
— Ну, добре. Тоді я пішов. Слава Україні!
— А-а-а…
— Я вас навчу: потрібно відповідати – «Героям слава».
— Нєт.
— Що значить «нєт»?!
— Нічєго нє значіт. Ідітє, пожалуйста, по своім дєлам.
І мовчить. Відвертається і мовчить. А в очах – неприхований переляк «бойца» путінської партії. Шкода лишень, що мало одеситів їй говорить про славу України.
Сергій Бригар
