Померла Надія Никонівна Лук’яненко. Щойно про це повідомили її близькі. Останнім часом вона важко хворіла, зламала ногу, і для неї, завжди активної та рухливої, було неймовірно важко лишатися прикутою до ліжка… Її дівоче прізвище — Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук’яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром.
Комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей… Власне, відібрала і право на спокійне, мирне життя — вона весь час була в опозиції до комуністичної влади. Не знаю, звідки така козацька затятість у Хрипівці, звідти вийшли такі непокірні українці — Лук’яненки, Бугаєвська…
Надія Никонівна ніколи не скаржилась, але не сприймала гебістів і комуністів на дух. Тому зразу і прийшла до нас, у товариство української мови імені Тараса Шевченка, зразу ж підтримала ідею української автокефальної церкви, тим паче, що в її очільниках був єпископ, а згодом патріарх Володимир Романюк, з яким вона листувалася, коли той карався по сибірах. Листувалася, до речі, і зі Стусом. Казала мені, що листи віддала його синові…
Щойно, на день св. Параскеви, я писав, як Надія Никонівна виборювала українську церкву. І коли це сталося — була постійною парафіянкою спершу П’ятницької церкви, а згодом — церкви святих Михайла і Федора, в молитовній громаді якої лишалася до останніх своїх днів. Наставляла священиків, бо добре знала службу — її жартома називали інспектором…
… У неї не було зла.
Скажімо, знаю від неї про одну чернігівську пані в капелюшку, яка, було, втерлася в довір’я, перейшла на українську мову, часто товклася у Надії Никонівни в хаті, але одного разу не стрималась і на порозі злісно засичала: «Пусть он сидит (мова про Левка Лук’яненка – авт.), а тебе чего не хватает от советской власти?!». Звісно, після того шлях їй до хати був закритий.
Але коли почалася перебудова ця пані в капелюшку стала активісткою майже всіх українських справ — до ОУН включно. І таки справді щось робила корисного. І Надія Никонівна ніколи публічно не дорікнула їй, не стала кричати про агентів КГБ, як це люблять робити ті, що насправді самі замащені по вуха…
Вона трохи не дожила до 90 років, але прожила довге і трудне життя. Заслужила спочивати з миром!
Василь Чепурний
Фото Віри КУРИКО
