От часто кажуть: та яка різниця якої національності наші владці — українці, євреї чи чуваші, аби добре працювали?! Якщо ж намагаєшся акцентувати на їх національності, то в кращому випадку ти — ксенофоб, а в гіршому — ой-вей — антисеміт…
Добре, давайте підемо від супротивного.
Уявіть собі, що в Німеччині президент — турок, федеральний канцлер — ну, хай буде один німець, директор інституту національної пам’яті (а ця галузь для кожного народу болюча і дітклива) — турок, міністрів дві третини — турки, керівниця прес-служби президента — туркеня, в офісі президента чільні діячі — турки. Бізнесом заправляють олігархи-турки, що живляться з німецького бюджету…
А ви — німець.
Як ви будете реагувати – «лішь би хароший чєлавєк»? Чи таки щось скажете на адресу турків, які гнуть лінію німецької держави на користь турків?
До речі, це не така й фантастика — в Німеччині понад мільйон турків. Але — суто теоретично, бо німці ніколи не виберуть стільки турків одночасно до влади.
То українці, виходить, найбільш фантастична нація, бо обирають собі владу «по приколу» і страшно бояться вступитися за своє, за національне…
Василь Чепурний
P.S.
… В далекі совітські часи мене з дружиною направили працювати до Латвії. За тодішньої сиситеми управління я був куратором підприємства союзного підпорядкування в тому районі, де жив.
Десь місяців за два викликає мене перший партійний секретар (жінка, до речі) для знайомства (роздивитися: шо то за хлоп, якого прислали на промислово-транспортний відділ?)
Ну, і розпитує непоспіхом про те та інше, звідки я, як влаштувався з сім’єю… Присутня, в якості перекладача, зав. оргвідділом Людмила Чепильова, у війну була в дитячому концтаборі «Саласпілс», та так і зосталася тут, в Латвії.
Наприкінці бесіди Рута Янівна (так звали партійного секретаря) і каже: бієдрі (товаришу) Миколо Михайловичу, оскільки ви відповідаєте за московські підприємства, то у нас прохання. Слідкуйте, щоб через ті міністерства до нас не направляли ні євреїв, ні поляків! Така у нас традиція. І ще одне прохання — вам півроку, щоб розумілися латвійською!
Ось така була бесіда.
Усі її прохання я виконав (тоді такі прохання спробуй не виконати!). Бієдрі-прокурор Лаціс, нач. міліції Кубулиньш та КДБіст Мортузанс пильно слідкували, щоб такі «прохання» виконувалися безумовно!
Микола Десятник
