Майже забув, а вчора була річниця ГКЧП. Сергій Тахмазов у Фейсбук питає, «а де ви були 19 серпня»? Тож доповідаю. На ранок 19 серпня 1991 р. мав повістку в Харківський військомат, який тоді був у школі на старих Позняках. Вмикаю телевізор, а там – балет. Потім повідомлення диктора про ГКЧП.
«Оце як працюють, вже заздалегідь мене викликають, мабуть там і пов’яжуть», – подумав на повному серйозі. Попрощався з дружиною, і поїхав на Позняки.
Але вже у самому військкоматі збагнув, щось не теє, порядком і не пахне, радше якійсь безлад. Співробітників геть нема, всіх зібрали у актовому залі, і там вони сиділи. А я й інші тинялися коридорами, не могли дати собі раду.
Дивлячись на цей безлад, потроху заспокоївся. Нарешті з’явився начальник третього відділення, підійшла моя черга, заходжу.
— Єсть рєшеніє направіть вас на сбори замполітов.
На тойчас я мав ВОС (військову облікову спеціальність) замполіт мотострілецької роти – я відслужив строкову, був замкомвзводу і старшиною, а потім на Арсеналі, де я навчаючись на вечірньому працював електромеханіком, хлопці обрали мене комсоргом цеху – «Давай Андрюху, він гарно походи організовує». Отак я, як майже з вищою освітою та «політично грамотний» отримав такий ВОС замполіта.
— Товариш майор, я не можу поїхати. І взагалі не можу бути замполітом. Я вже рік, як добровільно вийшов з партії. (Організовував з колегою Новодворським на заводі осередок демплатформи, а коли побачив, що з того роя… написав заяву про вихід з КПРС, мотивуючи це тим, що її діяльність не відповідає принципам Декларації про державний суверенітет України).
Треба було бачити обличчя того майора.
— Сдайте білет офіцера запаса. Такіє как ви і Шеварднадзе развалілі страну. Но нічего, ми с вамі єщо разберьомся. Ідітє!
І я пішов. Більше в мене військового білета ніколи не було…
Андрій Михайлик
