Недарма кажуть: спершу було слово. Це я про новорічну промову Зеленського. Досить виголосити красіве слово і народ розчулиться й почне пускати сентиментальні сльози, пробачивши при цьому всю можливу фігню, яку наробив промовець того слова. А часто буває зовсім навпаки: якийсь персонаж працює в поті чола, робить позитивні речі, але досить йому сказати щось, що не подобається прогресивній громадськості і ця сама громадськість його з лайном змішає.
Хороша промова Зеленського?
Не сумніваюся. В нього перед 24.02. з’явився розкішний спічрайтер чи група спічрайтерів. І те, що він виголошує класні промови, особливо на міжнародній арені — йому в плюс. Так само, як і в плюс країні. Хай балакає, аби тільки не заважав Залужному воювати.
Кажуть: хіба він не міг змінитися? Звісно, міг. Мало того, думаю, що він міняється. Десь в репортажі читав, що у нього на столі історія України. Читає. Думаю, що після всього пережитого він не став би жартувати на теми сеньора голодомора, ебонітових паличок, пересування росіянами кордону тощо. Чи припинив він бути совєцьким чаловеком, яким прийшов до влади? Хто зна? Менталітет змінити набагато складніше, ніж замінити гасло «какая разніца» на «Слава Україні!».
Я на Донбасі зустрічав проукраїнські налаштованих громадян, які вірили, що, умовно кажучи, Бандера прийде і порядок наведе. Тобто вони хотіли проросійського Януковича замінити на такого самого, але проукраїнського діяча. Тобто замінити форму, а не суть. Тому і тут, скільки би не славив Україну, важливіше, чи відбулися зміни сутнісні. Я можу помилятися, але мені здається, що ні.
Себто правильні промови виголошує, а його регент, тим часом, абсолютно відкрито будує владну вертикаль, розпихуючи всюди своїх людей, байдуже чи вони мають відповідну кваліфікацію. Послиця-сексологиця — яскравий приклад! Виявилося, Єрмак знайомий з нею уже років десять. А ще пригадаймо, як він Фокіна у тристоронню групу призначив. Онучка Фокіна розповіла, що вона «Андрюшу знає вже хто зна скільки часу». Мовляв, через неї він і був призначений. Що моловз той Фокін ми всі знаємо. Шалена боротьба проти переможця конкурсу на посаду керівника НАБУ — теж підтвердження. Історія з Конституційним судом — ще одне. Можна цілий список викотити.
І якщо про це не говорити, то вони під шумок війни нам збудують саме те, про що ми і не мріяли. Тому піднімати шум з приводу подібних питань дуже на часі.
Ще одне.
Здається, у багатьох вже виробився «стокгольмський синдром». Дехто за красіві слова готові накидатися на кожного, хто сміє покритикувати Зеленського. При цьому як приклади тягнуть якісь проколи Порошенка. Останній їм досі спати не дає. Є деякі персонажі, які прокидаються з його іменем на вустах і лягають з ним спати, б’ючись при цьому в епілептичному припадку. Але виправдовувати проколи нинішнього тим, що попередник теж робив щось не так — такий собі аргумент.
Отож, не сотворіть собі кумира. Тим більше, що правильні слова — це аж ніяк не означає правильні справи. За красивими словами можуть приховуватися не вельми пристойні дєлішки.
Юрій Луканов
