Політика

Граблі для корупції

Корупція – огидне явище. Але, окрім іншого, вона ще й державний інструмент – політичний, економічний, соціальний. Україна управляється – а, отже, існує – завдяки корупції також.

Треба купувати голоси в парламенті, навіть для прогресивних рішень, треба купувати виборців, аби не пустити до влади пропутінський клан.

Кожна влада лише тоді чогось варта, коли здатна себе захистити. А для захисту потрітбен ресурс, зокрема і корупційний.

Уявіть хатинку, котру тримають чотири стовпи по кутках. Три стовпи куплені законно, четвертий — крадений. Це і є корупційний інструмент. Якщо отой стовп, крадений, вирвати – хатинка впаде. Але вирвати треба. Як? Якось, але не революційним смиком. Спершу треба розробити план, як втримати хатинку, знайти нового стовпа… Але не рубати поспіхом!

У прикладі з хатиною усе просто: пішов до лісу, зрубав дерево, виточив стовпа… Півдня роботи. Натомість, коли хатина – це Україна – все складніше й довше.

Так, нам всім би хотілося позбутися корупції саме одним замашним ударом. І мені цього, ой-ой, як хочеться! Але історично – це процес на роки.

До того ж, ліквідовувати корупцію як інструмент влади може лише той (ті), хто наразі і є влада. Знизу корупцію не демонтуєш – лише згори. Це мусять зробити порошенки, ляшки, бойки, тимошенки, вілкули, авакови, клички, гройсмани, мураєви, луценки…. Всі! Некорупціонерів у корупційній владі не існує!

Але вони не зроблять це без тиску знизу – без нашого (народного) «спонукання» граблями в дупу або вилами, але знову ж таки в дупу. Бо інакше сидітимуть, як коти на парканах, облизуючись.

Десь так я собі уявляю ці антикорупційні процеси. То ж коли чую: «Порох – корупціонер, а Зеля хоч і без досвіду, але не барига…», я таку логіку категорично відкидаю.

В цьому контексті (тільки в цьому!) краще корупціонер, але досвідчений, ніж чесний, але профан. Не зруйнує Зеля корупцію без наших граблів або вил. І ніхто не зруйнує. Бо хата стоїть, на голову не тече, і нащо того стовпа смикати?!

Ось такі мої суб’єктивні роздуми.
Знаю, що певна кількість моїх читачів — можливо навіть більша — крутитимуть пальцем біля скроні. Але я так думаю, бо люблю думати.

А завершити хочу цитатою з Маяковського:

Да будь я хоть негром преклонных годов,
И однажды став на распутье,
Я Пороха б выбрал уже лишь за то,
Что им недоволен Путин!

Вадим Петрасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.