Політика

Вячеслав Чорновіл. 20 років по тому

Сьогодні виповниться 20 років з дня загибелі того, кого назвали «останнім українським революційним романтиком». Того, хто немов би спрогнозував свою загибель в одному з останніх своїх інтерв’ю…

… Відповідаючи на запитання журналіста про те, як би хотів померти, сказав: «Швидко й на ходу»…

Саме 25 березня 1999 р. при загадкових обставинах трагічно загинув в автокатастрофі відомий український політичний діяч, багаторічний політв’язень радянських концтаборів, лідер Народного Руху України Вячеслав Чорновіл.

Подія сколихнула державу трагізмом і неординарністю. Жодна з існуючих українських політичних організацій не зазнавала подібних втрат. Навіть більше, люди такого масштабу ще не гинули натоді в незалежній Україні.

Вячеслав Чорновіл був непересічною особистістю, самодостатньою політичною фігурою. Його діяльність широко охоплювала всі сторони українського життя, а найголовніше – питання визвольного руху. Він був його уособленням, символом.

В кожну епоху українці мали таку символічну постать, якою у другій половині ХХ ст. був В. Чорновіл. Гортаючи сторінки боротьби цього періоду його ім’я спливає саме там, де найважче, де найнебезпечніше. Дехто визнавав, що лякався радикальної і безкомпромісної позиції Чорновола з багатьох питань. Однак, визнавав, що йому були вдячні за те, що вчилися на його прикладі позбуватися найогиднішої спадщини радянського режиму – страху.

Поза сумнівом, без нього українська державність могла б не відбутися. Те, що українська революція кінця 1980 – початку 1990-х рр. виявилася результативною,багато в чому залежало від Чорновола. Він виявився серед тих великих особистостей, яким вдалося дожити до втілення своєї мети – відродження Української держави.

За словами Євгена Сверстюка, Україна була для нього мірою вартостей, його релігією і метою, а не приводом до спекуляцій. Впродовж 1990-х років він залишався найвідомішою постаттю національно-демократичного табору і одним з найбільш яскравих та популярних українських політиків взагалі.

Харизма, невичерпна енергія, динамічність, працелюбство, працеспроможність, багатство ідей забезпечували йому поважне місце в числі найвпливовіших, а тим паче найактивніших. Чорновіл був лідером з авторитетом якого рахувалися не лише прихильники, а й політичні опоненти. Він належав до небагатьох, яким довіряли сотні тисяч людей.

Він умів тримати лінію життя – чесну, непідкупну, порядну. Саме Чорновіл стояв в одному ряду з Вацлавом Гавелом і Лехом Валенсою – лідерами з чистим сумлінням і сильними, попри вік, руками. Ті, хто знали його ще до відновлення незалежності , зазначали, що роки партійного керівництва, парламентської діяльності практично не змінили характеру В. Чорновола. В ньому не було снобізму та любування собою, які стали особливістю багатьох політиків того часу. У ньому впізнавали його звичну рухливість, легкість дуки та мови і скромну зовнішність пересічного інтелігента.

Заступник керівника «ТБ-Центр. Кіровоград» Володимир Нечетов, який взяв останнім інтерв’ю у В. Чорновола сказав: «Поспілкувавшись учора з Чорноволом я зрозумів, що це була надзвичайна людина… Я не знаюся на багатьох політичних течіях, для мене важлива перш за все оцінка конкретної людини. Чорновіл був людиною і політиком з великої літери».

А учасник останнього його виступу перед студентами і викладачами Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка доктор філологічних наук, завідувач кафедри української мови цього вишу Василь Лучик зауважив, що Чорновіл справив враження людини відкритої, дотепної, жартував, посміхався, у нього був чудовий настрій.

Незалежно від того як би люди не ставилися до діяльності та ідей Чорновола, завжди вагомим залишатиметься те, що він ніколи від своїх переконань не відійшов. У нього невідступно за словом йшло діло.

Початок 1999 р. виявився одним з найважчих в його житті: зрада соратників, розкол у фракції та партії, розбудові якої доклав надзвичайно багато зусиль. Тому він активно їздив регіонами держави, роз’яснював природу конфлікту в НРУ, готувався до президентських виборів, які мали відбутися наприкінці жовтня 1999 р.

Випливало, що йому вдавалося подолати масштабну дезінформаційну кампанію проти себе і Руху з боку влади та претендентів на президентську булаву. Ті, хто вчора повелися на меседжі про те, що нібито Чорновіл став тягарем для Руху і політичного розвитку країни, почали уважніше придивлятися до цього всього інформаційного пулу і позиції Чорновола. Ставало очевидним своєрідне дежавю, адже свого часу комуністичний режим вже оголошував його «отщипенцем», а Президент Л. Кравчук у 1992 р. – шкідником держави.

Справа полягала в тому, що В. Чорновіл міг змінити дихотомічну розкладку президентських виборів: державник – Кучма та антидержавник – Симоненко. Поставала третя правоцентриська сила, виразником якої вбачали В.Чорновола. Навіть не здобувши президентської посади, ця коаліція мала потужну можливість виграти парламентські виборчі перегони.

Фактично це сталося.
Старанням В. Чорновола були закладені першопочатки виборчого блоку «Наша Україна», що вперше за роки незалежності здобув більше голосів виборців, ніж ліві сили на виборах до Верховної Ради України у 2002 р.

Очевидним видається і те, що необхідним було зупинити небезпеку перезавантаження владного Олімпу. Навіть більше, глобальніше – геополітичний розворот Української держави в напрямку євроатлантичного поступу…

***
Трагедія сталася на 62 році життя В. Чорновола, коли він повертався з чергової своєї поїздки, того разу з Кіровограда до Києва.

В четверг 25 березня 1999 р. о 23.30 біля села Городище Бориспільського району автомобіль, в якому перебував В. Чорновіл зіштовхнувся з КАМАЗом із причепом, що розвертався. Аварія сталася за 8 кілометрів від Борисполя.

Разом з Чорноволом загинув його помічник-консультат Євген Павлів, що був за кермом. Прес-секретар Чорновола, Дмитро Понамарчук, який був на задньому сидінні, з тяжкими травмами потрапив в Бориспільську районну лікарню, де його прооперували. Операція тривала більше двох годин.

КАМАЗ належав колгоспу імені Богдана Хмельницького (село Олександропілля Солонянського району Дніпропетровської області). За кермом перебував Володимир Куделя, який порушуючи правила дорожнього руху, не дав можливості проїхати автомобілю «Тойота», в якому перебував Чорновіл. Водій «Тойоти» спробував загальмувати, однак уникнути зіткнення не зміг.

Від удару зерно, яке перевозили в КАМАЗі, висипалося через привідкритий борт, засипавши салон розбитої автівки. Запобігти зіткненню вдалося другій машині, у якій їхав соратник В. Чорновола, екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко.

Одразу міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив, що правоохоронні органи розцінюють трагедію як дорожньо-транспортну подію. Невдовзі наголосив, що у МВС «виключають навіть можливість замаху», бо це є «трагічний збіг обставин».

Проте в суспільстві поширювалися підозри про «заказні» обставини загибелі В. Чорновола. По-перше, аварія чомусь трапилась саме на аварійно-небезпечній ділянці дороги, а, по-друге, дуже багатьом політичним силам Чорновіл заважав. На шпальтах газети «Независимость» від 27 березня 1999 р. в колективній статті журналісти видання наголошували: «Ніхто, ніколи не повірить у випадковість цієї смерті».

Що цікаво, на брифінгу у МВС заступник міністра внутрішніх справ, начальник головного слідчого управління Олександр Штанько зазначив, що КАМАЗ, який розвертався, «відрізав» будь-які шляхи уникнути удару для «Тойоти»…

Загадковість загибелі позначилася на проваджені слідчих дій та подальших судових процесах, які тягнулися роками. Кримінальна справа безліч разів закривалась і відкривалась за різних президентів. Однак остаточна крапка у розслідування загибелі чи вбивстві так і не поставлена.

Похорон Вячеслава Чорновола відбувся 29 березня 1999 р. в Києві. Міськрадою Києва, а також Львова цей день був оголошений днем жалоби, хоча на загальнодержавному рівні цього не зробили.

За своїми масштабами такого похорону в Києві напевно ще не було. Так, як ховали Чорновола, не ховають урядовців чи керівників держав – лише духовних батьків нації. Десятки тисяч людей приїхали віддати останню шану Чорноволу. Вся житомирська та інші траси були переповнені автобусами, було важко взяти квитки на потяги до Києва. За різними даними участь поховальній церемонії взяло понад 100 тис. осіб.

Від самого ранку біля Будинку вчителя, де відбувалося прощання, зібралося безліч людей. В зв’язку з чим рух на прилеглих вулицях довелося перекрити. Двох годин не вистачило, щоб усі змогли попрощатися. Провести його в останню путь прийшли як керівники держави, так і супротивники його ідей, а також ті, що привели Рух до розколу.

Біля труни Чорновола в почесній варті стояли екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, народні депутати, провідні політичні і громадські діячі. Панахиду у Володимирському соборі відправив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Даремно організатори замовили траурний автомобіль, бо в останню дорогу Чорновола від Володимирського собору до Байкового цвинтаря пронесли на руках. Перед домовиною, дорогою устеленою квітами, несли важкого дубового хреста. Скорботна хода розтягнулася на 10 кілометрів.

На траурному мітингу виступали не лише українські політики, а й посланці Вірменії, Польщі, Росії. Ще до похорону депутати Київської міської ради ухвали рішення про перейменування однієї з вулиць ім’ям Чорновола.

З різних куточків України та країн світу надходили слова скорботи. Втішні слова надійшли від Президента Польщі Александра Кваснєвського, Президента Чехії Вацлава Гавела. Так, в послані заступника держсекретаря США йшлося: «Він особистість шанована у всьому світі… від імені Президента Клінтона і держсекретаря Олбарйт я хочу висловити співчуття усіх американців усім українцям з приводу цієї трагічної смерті».

Багато хто зі сподвижників Чорновола вважали, що його загибель є великою втратою, яку важко оцінити. Було непросто спрогнозувати, як будуть розвиватися події без нього. Однак сходилися на тому, що його втрата тяжко відіб’ється на розвитку подій в найближчі роки. То ж, лише після його смерті стали задумуватися про те, що за людина жила поруч, шкодували, що не встигли договорити з ним перерваний діалог, відкладаючи його на потім, дозволяли собі в полеміці використовувати не завжди виважені слова, за які уже пізно просити вибачення. Відтак, поставало питання: чи з’явиться особистість, що могла б замінити Вячеслава Чорновола?

Актуальними видаються слова сказані Мирославом Поповичем про те, що «без Чорновола наша історія буде бідніша». Адже лідера з такою репутацією і досвідом боротьби в Україні знайти було годі. Нагальною ця потреба залишається й досі.

Василь Деревінський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.