Зі всієї статті на УП про пʼятирічку Зеленського мені подобається лише назва «Між Черчиллем і Чапліним». Зібралося аж три журналісти і видали огляд цитат Зеленського, щоб за ними простежити еволюцію. Ну, такий собі метод… Подібну фігуру в неймовірно важких історичних умовах будуть ще не раз аналізувати десятки серйозних дослідників. І не лише по нахапаних цитатах.
І в кожній книзі буде лише частка правди. Особисто я вважаю, що без відвертих мемуарів Зеленського, Богдана, Єрмака, Рєзнікова, Залужного… ми ніколи не зможемо скласти більш-менш обʼєктивну картину.
Тому кілька власних міркувань. З якою ціллю? Я так само, як і більшість у цій країні, вагаюся в своїх оцінках Зе, іноді від “надзвичайно креативно” до “гірше не буває”. Короткі субʼєктивні міркування щодо найбільш контроверсійних тем.
Хуцпа дилетанта. Так, Зеленський вискочка. З нульовим досвідом державної роботи. Авантюрист. Але цим він і викликав симпатії молодих: зухвалістю й авантюризмом. Молоді в тих жорстких умовах олігархічного капіталізму і тотальної корупції, і на себе не раз приміряли ці риси – без них тих у цих джунглях ти ніхто. Тому і зараз, попри всі злети і падіння рейтингу Зе, молодь продовжує йому в цілому симпатизувати.
Велике крадівництво. Абсолютно ніякого новаторства. Якраз премʼєр-міністр від Порошенка Гройсман започаткував у розпал війни, що триває з 2014 року, грандіозні державні капіталовкладення не в оборонну промисловість, а на реконструкцію доріг — бо їдемо ж у ЄС, невдобно ж по ямах…
«Просто припинити стріляти». Те ж саме, ніякого новаторства. Порошенко обирався на президента з гаслом “припиню війну за два тижні”. Піплу це подобалося.
Короновірусна істерія. Цілковита несамостійність у прийняті рішень. Поведінка слухняного відмінника, який просто проводив рішення, ухвалені за кордоном. Проводив з величезними і дурними (як і практично повсюди) крайнощами.
Між Трампом і Байденом. Безперечно, дипломатичний успіх команди Зе. Не посварився з Байденом-майбутнім президентом і дав всім зрозуміти, що “просто грати” його ні в кого не вийде.
Зеленський в Омані. Незграбна спроба налагодити контакти з оточенням Путіна. Це оточення й обдурило Зе напередодні повномасштабного вторгнення.
Боневтік. Для багатьох видається цього мало, щоб бути національним героєм. Але коли у тебе стоїть вибір між безпекою твоєю і твоєї сім’ї, комфортом зарубіжного мученика і життям під прицілом і бомбуваннями, я не знаю чи кожен з тих, хто носить “біле пальто”, зробив би той самий вибір, що й Зе. Зрештою, Україну у свій час покинули напризволяще і Грушевський, і Петлюра, і Скоропадський, і Винниченко…
Переляк і надмірна самовпевненість. Так десь з літа 2022 року Зеленський уже увірував, що він мало того, що переміг Путіна, він ще й став найбільш сильним лідером демократичного табору. А звідси і колосальні прорахунки у тактиці і кадровій політиці, апогеєм яких став “контрнаступ влітку 2023 року” і відставка Залужного.
Зеленський і його оточення. Зе не раз дивував різкістю і несподіваністю в ухваленні рішень. Але останній рік його залежність від найбільш близького оточення вже лякає. От зараз уже виникають обґрунтовані сумніви щодо субʼєктності самого Зеленського, як президента.
І все ж. Ноша, яка впала на дилетанта Чапліна не розчавила його. Хоча й не перетворила досі на Черчилля. Для появи Черчилля в демократичному середовищі потрібна і відповідна якість народу. Його готовність і довіра до лідера, який взявся вести за собою. Це якраз в дефіциті. І дефіцит, на жаль, зростає.
Віктор Лешик
Тисячі загиблих, мільйони біженців, це результат “президентства” Зеленського.