Вчора в Чернігові, у Катерининській церкві поминали Героя України Левка Лук’яненка — під 40-й день його упокоєння. Молився за нього отець Роман Кіник під час літургії, а тоді ще відслужив панахиду (до речі, всю — з пам’яті!).
Поминки продовжили в хаті Валентини Тимофіївни — братової жінки і за участі сестри Левка Григоровича — Зінаїди.
Згадували великого чоловіка.
Я ж думав про весь рід Лук’яненків — скажімо, добренна двоповерхова хата, в якій ми сиділи, була збудована руками брата Левка Григоровича — Олександра. І всього за 4 роки — при тих грошах, що були в 90-і…
Брат Віктор був головним інженером у РЕС. Виявляється, дід Левка Григоровича по матері — Никифор був власником цегельного заводу у Хрипівці. Ніщо не з’являється на порожньому місці…
Але КГБ через Левка поламало долю всіх Лук’яненків — Віктор помер рано, затуживши. Олександр був добрим художником і вдатним на рукомесло всяке та теж ходу не мав. Добре, хоч хату встиг дружині і дітям поставити…
Перепсували життя, в тому числі й особисте, і Зінаїді Григорівні, і першій дружині Левка — Надії Никонівні, і братовій жінці Валентині Тимофіївні…
Але всі вони, попри нелюдські умови, зберегли честь і відвагу. Бо так їх наставила мати Левка, Олександра, Віктора і Зіни — Наталка Лук’яненкова. Її в селі звали «аблакатом» (адвокатом). І це вона замість колискової співала Левку козацьку «Я сьогодні щось дуже сумую….»
Василь Чепурний
Василю: ДУЖЕ!!!