Політика

Якби мали свого Ататюрка

Говорити російською не гріх, але й не перевага і не достоїнство. Це наслідок радянської антиукраїнської політики, або ж сформованої радянщиною українофобської ментальності.

Ментальності, яка панує тільки тому, що на відміну від країн Балтики, в Україні не було люстровано ані комуністів, ані резервістів КДБ, ані військових, які служили росії і в росії.

Аналогічна країнам Балтики мовна политіка призвела б до того, що вже кілька поколінь українців просто не знали б російської літератури і граматики. І навіть говорячи з батьками російською, між собою говорили б виключно українською.

«Рускій мір» існує і живиться лише застарілими радянськими поняттями про вєлікій і магучій, про перемогу у війнах, які по суті програні, виходячи з результатів, і дешевою музичною попсою, яка поступається не лише світовим зразкам, а й нашим, українським.

Якщо б Ататюрк ставився до турецької мови, як усі 28 років наші до своєї, турки б і сьогодні писали арабською в’язю і говорили тюрко-арабським суржиком.

Тільки рішучі кроки в напрямку українізації найвіддаленіших регіонів України дадуть зрештою справді гідні плоди, а нехтування мовним питанням — привід для ментального поневолення і посилення меншовартості українського народу.

Євген Рибчинський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.