Чи то професійна звичка загортати в красиву обгортку всяке, що ледь одгоне чоколядою, зате в’язне до довірливого піднебіння натуральною дідьковою смолою, чи клінічна пристрасть до балаганних трюків, під час яких у роззяв добре гамани зрізати?..
А може, то завчена десь на брейнстормінгу у вищій оксфордсько-новомиргородській піар-школі імені академіка Поплавського цінна думка, що штива публіка просто «тащиться» од всяких тріскучих інформаційних приводів?
Свіже, аж парує.
Операція «воскресіння Бабченка» у стилі німої фільми «Празник Святого Йоргена» — до Дня журналіста…
Підписання закону про антикорупційний суд — з масовим міміансом «енергійна молодь» — до річниці безвізу…
Хтось дуже тяжко гадає, коли той чудодійний «суд усіх народних сподівань» офіційно вдарить молоточком. Та не гадайте на кавовій гущі! Просто зазирніть у святці!
Дев’яносто зі ста, що акурат до Всесвітнього дня боротьби з корупцією сяючий, неначе вітрина нового магазину «Рошен», Петро Олексійович чикне ножицями блакитну, як наші сподівання, стрічечку при порозі будівлі Антикорупційного суду, протулумбасить зі статутним придихом стецівських звізд рідного 5-го телеканалу копу-півтори правильних мемів, пустить в небо 1000 (500,..100,.. 10,.. 0) смугастих кульок з іменами найближчих корупціонерів, процитує ще щось новеньке з улюбленого Лі Куан Ю — і мийте руки, йдіть додому.
Далі — ті ж самі спецефекти для роззявек: смішні застави, акробатичні поруки, багатосерійна доказова переманочка та електронні браслети в ерогенних зонах…
Головне — як у відомого кіногероя «з-за канави»: час од часу закрутити з охочим до сих див народом такий карамболь, аж мерсі.
Валерій Ясиновський
