… Нас і виховують, нас і приховують// Не вислуховують, а підслуховують… Рядки з поезії, почутої на весіллі студентської подруги, пам’ятаю досі… Їх зі щирим запалом декламував ризиковано сміливий (як на ті далекі 80-ті) у національно виразних українолюбних висловлюваннях темпераментний чоловік, якого вочевидь і при святковій нагоді не полишали болючі роздуми…
Коли сказав, що працює кочегаром у Львові, — здивувалась. А відтак потім була подивована ще більше… Виявилось: мій цікавий співбесідник — батько нареченого, В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ…
Повернувшись з Франківщини до Чернівців, уже від свого тата довідалась про братів Горинів, про Чорновола — «шестидесятника», політв’язня, затятого борця з комуністичним режимом…
… Відтак були літА…
Непрості — для Тараса і подруги Галі. Подвижницькі — для Героя України В’ячеслава Максимовича Чорновола.
Та ні на мить відтоді, з того весільного вечора, не сумнівалась: усе, що він робив і мовив – непроминуще, і освітить долі не одному поколінню УКРАЇНЦІВ…
… Сьогодні, в день його загибелі, і завжди — вдячно пам’ятаємо, шануємо, наслідуємо.
Завжди з любов’ю
Леся Колодій
