А от що було б, якби Горбачов утримався при владі? Може, сталося б «цивілізоване розлучення» й на місці СРСР зараз були б цілком демократичні держави? Як це сталося, коли розпалася Британська імперія. Таке ось риторичне питання десь побачив у соціальній мережі. Людина явно любить «Горбі». Ну що ж пару слів на цю тему. Те, що Михайло Горбачов був негідником, яких мало на цьому світі — не моя характеристика. Так про нього відгукуються люди, які його близько знали. То був бездушний монстр.
Горбачов не мав друзів. Жодного. Лише людей «корисних». Покоївок, кухарів, фотографів, водіїв, охоронців та інший подібний люд мав за сміття. Ніхто ніколи не чув, аби він комусь із них подякував хоч раз.
Горбачов крокував до влади по трупах, у буквальному сенсі цього слова. «Людиною з крижаним серцем» називав його багаторічний міністр іноземних справ СРСР, член Політбюро ЦК КПРС Громико.
Існує багато доказів того, що спробу державного перевороту та встановлення в СРСР диктатури — знаменитий ГКЧП замислили, спланували й спробували втілити у життя дві людини: Михайло Горбачов та його найближчий поплічник, голова КДБ Володимир Крючков. Але хитрий і підленький Михайло Сергійович замість того щоб, як домовлялися змовники, прибути до москви й очолити ГКЧП, завбачливо сховався на Форосі, чекаючи коли усе скінчиться. Проте усе пішло не так, як планувалося…
«Горбі» по самісіньку лисину заляпаний людської кров`ю. Це на його совісті Тбілісі і Сумгаїт; Баку і Вільнюс. Й усюди він ховався за чужими спинами, як під час ГКЧП.
Але от що дивно: маса людей досі вважає цього кривавого підлого монстра «демократом», який змінив СРСР. І за кордоном його дуже люблять: аякже він же зупинив «холодну війну», об`єднав Німеччину і поставив росію на шлях до цивілізації. Величезна помилка так думати. Усе те він робив не через свою «демократичність», а з безвиході. Як у нас кажуть: хіба ж хочеш – мусиш.
Подивімось на нинішню росію. ОЦЕ є дітищем Горбачова. І, до речі, у 2014 році він публічно підтримав анексію росією Криму. Не сумніваюся, що був би зараз живий — підтримав би й війну з Україною. Так, як завжди любив це робити: граючись у демократа та ллючи крокодилячі сльози за невинними жертвами.
Особисто мені він нагадує Джона Сільвера, одноногого пірата з роману «Острів скарбів». Той теж мав лагідний голос, душевну посмішку та ласкаво мружив очі. «Він м’яко стеле, цей Джон Сільвер» — казали пірати, які його добре знали…
Павло Бондаренко
