Він сам любив цей анекдот про себе, бо розказував його під час візиту в одну з балтійських країн. Про те, що росіянин і американець прийшли мокрими під дощем, а Кравчук – сухим. Питають: як? Каже: «А я між крапельками». … Схоже, він так і все життя пройшов між краплями – волиняк, який малим знав про УПА, став одним з головних комуністів України. Комуніст, який фактично сприяв утвердженню Народного Руху (хоч і не за своєю, може, волею) і який розвалив СРСР.
Перший президент незалежної України, який не чіплявся за посаду, а пішов з неї через півтора роки. Вляпався в оборудки російсько-єврейського клану (антинатівські організації і акції, в яких Медведчук та Суркіс використовували першого президента, як ляльку?). Підозрюють у продажі чорноморського торгового флоту, але ніхто не сумнівається у його державницькій загалом позиції. Обивателям запам’ятався «кравчучкою», з якою виживали мільйони пересічних українців. Але ніколи не сумнівався у перемозі України.
Це тепер, з позиції свіжого українського патріота, у якого за плечима 32-річна історія незалежності України, можна сміло ганити Леоніда Кравчука з лабораторно правильних постулатів. Але кожну людину треба судити, виходячи з обставин її життя. Як там кажуть якісь східні народи: «Щоб судити чоловіка – походи в його черевиках».
Леонід Кравчук прийшов до ідеї незалежності не зразу, але цікаво, що ще в січні 1991 року, тобто за вісім місяців до проголошення Незалежності, напросився у Давосі на таємну зустріч з тодішнім прем’єр-міністром 
Польщі і ошелешив його питанням: «Чи визнає Польща Україну, якщо вона проголосить незалежність?».
Нагадаю, що ще за кілька тижнів до 24 серпня 1991 року президент США Джордж Буш виголошував у Верховній Раді агітацію за збереження СРСР, яку в’їдливо потім назвали котлетою по-київськи.
З Народним Рухом секретар ЦК так вів дискусії, що і сам дурнем не виглядав, і авторитет НРУ за перебудову ріс, як на дріжджах. І навіть на з’їзд Руху прийшов. Коли ж йому почепили на піджак жовто-блакитного значка, не роблячи скандалу, зняв піджак (не значок!) і повісив його на бильце стільця. Коли ж переміг на виборах Чорновола – запропонував тому стати прем’єр-міністром, бо для комуністів колишній ідеолог компартії уже був зрадником, а на когось же треба було спертися президенту будувати нову Україну. Але Чорновіл… відмовився, заговоривши про опозицію. За образним висловом Левка Лук’яненка, Кравчук протягнув руку, а Чорновіл туди плюнув.
Проте частина рухівців саме за нетривалої каденції Кравчука потрапила в обласні адміністрації – щоправда, тільки на гуманітарні напрямки. Економіка лишилася недосяжною для рухівців. У Чернігові команда рухівців на чолі з Валерієм Сараною змогла багато, але це тема окремої розмови. Сергій Соломаха, Лариса Куровська, Юрій Соболь, Іван Чех, Володимир Єрмак, Петро Шейко, Віктор Молочко, Петро Кулініч і я з ними – але це все гуманітарна сфера. Важлива, та все ж не економіка. Що не завадило комуністам висунути брехливий лозунг «Спасіба Руху за разруху!».
Я ж пригадую Кравчука, який ще раніше приїхав у Чернігів на розбірки, викликані «ковбасною революцією». В обкомі партії (ясно – якої!) проходила зустріч з лідерами неформалів (так нас тоді називали). Говорили усяке – часто обтічне. Але коли я прямо сказав буряковому від обурення моїм юнацьким нахабством першому секретарю обкому компартії Леоніду Палажченку щоб ішов разом з бюро у відставку – настала грозова тиша, але в очах завідуючого ідеологічним відділом ЦК Леоніда Кравчука я помітив сяючі вогники. Він наче чекав саме такого радикалізму!
Тож я й не здивувався, коли геть згодом Кравчук на вимогу радикального Дмитра Павличка поставив у ВР на голосування Акт проголошення незалежності України.
А якою була обстановка тоді – характерний епізод: коли Кравчук прилетів із Біловезької Пущі, де з Єльциним та Шушкевичем підписав документ про ліквідацію СРСР, і назустріч йому біля резиденції вийшли озброєні люди, він подумав: «Все, арештують!». Бо ж вся влада була в руках генсека КПРС Горбачова і комуніст-функціонер Кравчук знав, як партія розправлялась з інакодумцями. Але капітан сказав: «Пане президенте, ми прийшли вас охороняти!». Хоча підозрюю, що він все ж назвав його не паном, а товаришем…
… Кажуть, Кравчук не дружив ні з ким. Схоже на те, бо на відкриття пам’ятника на його могилі прийшли лишень Суркіс, Льовочкін, з якогось дива Рєзніков та за посадою голова ВР Стефанчук. І ця крапля «друзів» була найбільш важкою на білому фоні його надмогильного портрета. Хоча, з іншого боку – хіба ж багато лишиться друзів, коли тобі вже 90?!
Василь Чепурний
