Кремлівський диктатор заулюлюкав укотре черговими погрозами, запевняючи, що ще «не починав». Ніби до цього часу він не вбивав, грабував, гвалтував, людожерив і цинічно при цьому не брехав. Безперервно, зухвало, грубо повторюючи, роблячи одну й ту ж ганебну справу. Чомусь згадується сюжет із праці відомого француза Альбера Камю «Міф про Сізіфа», якій виповнюється цьогоріч 80. Вона викликає певні емоції та думки, що добре «перекладаються» на мову нинішнього часу, пов’язаного з роzійсько-українською війною.
Абсурд — головний лейтмотив в трактуванні цієї роботи.
Вихід із ситуації безглуздя, в яке попадає «херой» есе, має тільки два виходи — фізичне самогубство, або втеча в релігію, містику, забуття.
Однак біда в тому, що ні те, ні інше не осилити сучасному карлико-бункерному «сизіфо-путіну». Бо на відміну від міфічного грішника, ця світового масштабу злочинна істота неправдами, підступністю та злодійством, залишившись «живим» (понад два десятиліття продовжує «вождювати» в ерефії), коли давно вже треба було «відійти», щоразу чинячи ще більші гріхи перед людством, заслуговує на особливо страшну кару.
І що би він та його прихвосні не думали та розповідали про себе, якою брехнею не окутували б світ, які б виправдовування не відшукували в своїх чорних запасниках для оспівування злочинних діянь «асвабадітєльних спецоперацій» — вся їхня марудна й безглузда праця завжди «повертатиметься на круги своя», де на повний голос будуть чутні лише прокльони, ненависть і зневага людства до путіних, лаврових, мєдвєдєвих, шайгошайтанів, патрушєвих, володіних, пєскових, скабєєвих, захарових, рагозіних, соловйових, кисельових… та «їх» варварського народу.
І так як за трактуванням давніх міфів боги покарали Сізіфа, заставляючи його щоразу, знову й знову пхати величезний камінь на гору, щоби він скочувався вниз, так і це божевільне кремлівське створіння (даруйте за таке історичне порівняння) буде до кінця днів своїх (надіюсь недовго) приплюснутий і розчавлений цим жахливим ганебним заняттям.
Тепер уже реальна людська пам’ять і помста, а не міфілогічні святі, будуть жорстоко й безустану карати цих земних нечистотних мерзотників, здичавілих моzковитів і людиновбивць. Бо за скоєні злодіяння цей глубінний народ, ця зграя орків зі своїм путлєровським «вожаком» навічно будуть пригноблені карою «працедуротворіння» та людського презирства.
Але «скільки моzковському кату й злодюзі не красти, не мине він напасті». Цю істину закладемо в дитячі книги, в «науки» для наступних українських поколінь, роз’ятрюючи національну й родову пам’ять суворою правдою, усвідомивши, що всі наші біди — від моzковії,
а успіхи й звитяги — в перемозі над «путінонедонародом».
Лише тоді «Все буде УКРАЇНА!»
Георгій Філіпчук
