Іноді «так це ж було уже» настільки було, що аж дивно. Декілька днів тому в новинах поміж іншого з’явилась інформація: Зеленський звернувся до єврейських спільнот США, щоб активізувати підтримку і допомогу. Це правильне рішення! Бо єврейська діаспора в США дуже впливова, і їхнє лобі нам би не завадило. Приміром, коли їм треба було, шоб США напали на Ірак — то вони дуже постарались…
Але я одразу згадав історію, що це вже все було. Більше того, історія як це все було — вельми цікава і трагічна. Під час другої світової війни, не зважаючи на ленд-ліз, у СССР був створений спеціальний Єврейський комітет, учасники якого мали їздити по світу і активізувати підтримку єврейських спільнот, зокрема у США. Нагадую, що під час Другої світової війни країни Ізраїль ще не існувало, а євреї жили здебільшого або в США (ті, що багатші), або в Україні та Польщі (ті, що бідніші). Ну, і по Європі трохи розпорошені.
Одним з найактивніших учасників Єврейського комітету був радянський актор і режисер Соломон Міхоелс. Він дуже багато їздив по США, використовуючи свій авторитет і дуже доклався до того, щоб організувати активнішу підтримку СССР у війні. Він зав’язав дуже багато політичних і ділових зв’язків і цілком чесно напрацював на звання Героя Радянського Союзу. У 1946-му році Міхоелс, отримує Сталінську премію, а через два роки… гине в ДТП — тіло його та приятеля знаходять зранку в Мінську на дорозі…
І шо тут інтересного, спитаєте? А інтересне в цій історії те, що після смерті Сталіна виявилось: Міхоелс не загинув у ДТП, а його вбили! Вбили агенти МГБ за прямим наказом Сталіна. При чому у дуже жорстокий спосіб — їх двох заманили на дачу до одного з мгб-стів і живих переїхали вантажівкою. А потім тіла привезли в Мінськ і викинули на вулиці.
А за що з ними так вчинили? Ну, окрім дикого антисемітизму, який прокинувся у Сталіна після війни, члени Єврейського комітету у США домовлялись про підтримку ідеї створення єврейської автономії в СССР. Щось на кшталт майбутньої держави Ізраїль. І от у 1944-му році вони написали листа Сталіну з пропозицією, аби він посприяв їм таке організувати, очевидно вважаючи, шо момент вдалий, адже вони зробили справді стільки корисної роботи. Але — жорстоко прорахувались, і Сталін розправився майже з кожним підписантом листа. Бо запідозрив їх у співпраці з США за спиною СССР, а холодна війна якраз починалась.
Але найпікантніше в цій історії — місце, де вони бажали отримати автономію… У Криму! Уявіть, якби Сталін не був таким упоротим маніяком і антисемітом та погодився на пропозицію… Історія могла б піти зовсім іншим шляхом. Крим став би автономією, а потім точно незалежною державою, його б не приєднали до Української РСР, у 2014-му його б не «віджав» путін, бо руських там би не було…
Але історія, як відомо, не терпить умовного стану, а є такою, якою є. Мене ж у цьому всьому вражають дві речі — наскільки все-таки вигадливими траєкторіями тече історія і чому так багато сучасних євреїв мають сантимент до СССР, країни, котра чинила з ними такі жорстокі речі…
Володимир Гевко
