Ховали Гепу… Так прозивався у своєму кримінальному середовищі Геннадій Адольфович Кернес. Бо всі більшовики мали клички — Ульянов став Лєніним, Джугашівілі — Сталіним, Бронштейн — Троцьким, Радомисльський — Зінов’євим, Розенфельд — Камєновим і так далі… А Кернес і був справжнім большовиком — від грабунків і вбивств, з чого починали большевики Російської імперії, до збагачення «большевиків» 90-х.
Тоді — іменем революції, а професорські недобитки навіть вивчили слово «експропріація», що для простих хамів переклали як «Грабь награбленное!». Нинішні ж гепи і допи, ахмєтови і коломойські з рабіновичами вкупі навіть не утруждали себе теоріями самовиправдання — просто грабували і вбивали. І не тільки совість вбивали, але й тих, хто на їхніх кривих стежках стояв, навіть якщо вони були з їхньої «мази» — згадаймо донецького Брагіна, харківського Кушнарьова, знов же таки Щербаня… А скільки безіменних у штольнях Донбасу поховано!
Знаменно, що черга харків’ян, яка йшла з революційними гвоздичками пошанувати свого міського голову, огинала-сахалася від пам’ятника Тарасу Шевченку. Ну, не дивно — нутром же вони чують пекуче слово Тараса: «Чого ж ви чванитеся, ви, сини сердешної Украйни? Що добре ходите в ярмі? Ще лучче, як батьки ходили? Не чваньтесь — з вас деруть ремінь, а з їх, бувало, й лій топили»…
Ех, «Харків, Харків, де твоє обличчя?» — зітхав колись син дяка з Чернігівщини, зламаний більшовиками-гепами Павло Тичина. Ото воно й було, теє обличчя — в отій черзі з гвоздичками, якщо вже навіть очільник місцевої «Свободи» Ігор Швайка їх виправдовує. Виправдовує тих, що йшли на поклін до відвертого ненависника України!
А чого ж вони туди йшли?!
Та ще й до відкритої труни померлого від сovid-19? Бо сказали їм, що то був «міцний господарник». Ну, це як красниє дірєктора у комуністів — правда, Леоніде Даниловичу, представнику номенклатури ЦК КПСС на заводі «Південмаш»? І його ж обирали як міцного господарника на довгі десять років президентства. А насправді обрали — злидні, розвал економіки, в тому числі й колгоспів, що списали на рухівців (пам’ятаєте: «Спасіба Руху за разруху!». Так казали ті, що вибирали не рухівців, а комуніста Кучму). Зрештою, обрали олігархат, який при Кучмі розцвів буйним цвітом чортополоху, що глушить вільне підприємницьке змагання досі.
В тому намацованому олігархаті гепа був маленьким гвинтиком. Але необхідним для сірого Харкова. Чи гепа зробив його європейським? І зарплати європейські на комунальних підприємствах Харкова? А чи медицина європейська — привіт німецькій клініці «Шаріте»! Що є такого в цьому «міцному господарнику»? Може, лавиці для скверів, куплені втридорога!
Навіть в отому — Адольфович — більшовизм відвертий, адже батько був народжений і названий саме тоді, коли Сталін дружив з Гітлером та спільно ділив Європу. Нацисти й комуністи — близнюки просто: навіть прапори були в них однаково криваві.
… На вулицях Харкова, тодішньої столиці УРСР, іноземці бачили трупи українців, померлих від голоду 1933 року. І як могли українці Харкова двічі поспіль обирати нащадка тих, хто той голод організовував?! А так, як кияни обирали Черновецького. І якби в Дніпрі балотувався Коломойський — його би теж обрали. Зрештою, пам’ятаємо який вибір зробила вся Україна. Навіть у рідному селі міфологізованого большевиками Бандери…
Це зветься колективною національною амнезією, коли нащадки жертв обирають собі в правителі нащадків нерозкаяних катів. А медики кажуть, що і хвороба Альцгеймера наступає, коли людина не пам’ятає свого імені, не знає своєї історії, випадає зі своєї національної культури, зрештою, лишається тільки людська оболонка. Схоже, багато українців на цьому шляху — черга в Харкові навіч показала.
… Всі знають, що саме Кернес і Добкін були співтворцями ХНР, яка не вдалася, а мала би бути за планами їх російських кураторів. Та не всі знають, що напередодні російсько-української війни Сурков і його гінці об’їздили прикордонні з Росією області і пропонували їх керівникам великі гроші за сприяння агресії, власне, за зраду. Дуже великі гроші!
До честі тодішнього очільника Чернігівської обласної державної адміністрації Володимира Хоменка — він відмовився. А в Харкові взяли. Коли ж Харків гепам не вдалося прилучити до Росії услід за Донецьком і Луганськом, куратори потребували повернути назад гроші. Гепа відмовився — а шо, гешефт! Тому і стріляли в нього, тому і пересів до інвалідного візка.
Що не завадило йому затято боротися з добрим іменем генерала-антирадянщика Петра Григоренка. Аякже, для большевиків маршал-м’ясник Жуков — свій, а генерал, що розібрався в їхній облуді — зрадник.
… Ховали Гепу, а сумували українці. Та ні — не українці, а лишень хохли.
Василь Чепурний, «Сіверщина»
