Ексклюзивна хвиля

Атеїзм з худою шиєю або Чи є альтернатива християнству?

Або є, або нема. Якщо немає, то нема про що й говорити. А якщо є? Тоді альтернатив аж дві: 1) інша релігія; 2) атеїзм. Інша релігія – у нас це вже було. Правда, давно, років тисячу тому. Правда й те, що в ролі «іншої релігії» тоді виступило саме християнство. Сьогодні, у зв’язку з очевидним і безповоротним конанням християнства, і то не лише у нас, а й у всьому світі, посунули, як гриби після дощу, альтернативні пропозиції – та все чомусь першого типу. Чому?

Бо атеїзм не дуже дбає про себе. Впевнений у собі, він зберігає спокій мудреця, переконаного, що істина не залежить від того, скільки людей її визнають. З таким мудрим спокоєм віддав, кажуть, богові душу Архімед, бо йому, захопленому прекрасною геометричною задачею, було байдуже і до палаючих Сіракуз, і до озброєного бидла, яке туди вломилося.

Геометрична істина, справді, не постраждала. А от Архімеда жаль. Розумний же був чоловік.

Як гарно, що в Україні є атеїзм!
І що йому не доводиться служити черговій банді невігласів, які п’ють кров із чого тільки можуть. Не доводиться перевертатися на ще один різновид релігії, яка об’єднала б і запрягла в спільне ярмо величезну децеребровану паству, що слухняно повторює як щоденну молитву: «Бога немає», і ніколи навіть не задумається: «Кого, кого немає?» А коли складає іспит з атеїзму, щиро молиться, щоб бог послав легкий білет…

Як гарно, що в Україні є атеїзм!
Але, боже ж ти мій, яка в нього тонка, худа шия, як її легко перерубати… Жаль буде. Розумні ж хлопці — атеїсти. На науку моляться. Світло розуму поширюють. І таки мають, що людям сказати, бо не вчора народилися: Давня Індія, Давня Греція вже заслуховувались їх, а з часів Дідро вони невтомно складають енциклопедії, кожна з яких містить незмірно більше практично важливої інформації, ніж Біблія разом з усіма святими писаннями світу й коментарями до них.

Чому ж їх, цих людей, так мало? Чому не йде апостол правди і науки?

Іде апостол!
Є нормальні люди, без бога в голові. То неправда, що деякі науковці вірують у бога: вони просто прикидаються «шлангами», Галілеями, щоб не мати клопоту з панівною глупотою. Бо їх мало. Їх завжди було й буде мало, і все залежить і залежатиме від того, хто скористається їхніми знаннями.

Останні два чи три століття ознаменувалися страшним блюзнірством: прекрасні, величні, чисті знання, накопичені атеїстами, найенергійніша частина людства – так звана буржуазія – припрягла до діла: почався справжній, планомірний технічний прогрес! Всі ми з цим прогресом сьогодні заїхали глибоко під хату дурного, а й далі робимо вигляд, що все гаразд, от тільки якби ще якесь нечуване паливо придумати… Адамові Козлєвічу теж потрібен був усього лиш маслопровід… Ми вже купуємо запаковану в пластик мертву воду, а наші діти й повітря купуватимуть. Байдуже, аби лиш прогресував технічний прогрес!

Що воно таке – буржуазія?
Дурість і лицемірство буржуазії очевидні й зрозумілі: це все, за визначенням, люди, які назавжди віддали своїм матеріальним потребам повну перевагу над потребами духовними. Звідси – їхня принципова неосвіченість і, відповідно, підвищена концентрація їхньої енергії та інших біологічних ресурсів на проблемах задоволення матеріальних потреб. Така гіпертрофія, в свою чергу, сприяє бурхливому розмноженню й розростанню цих потреб, а певний душевний (психічний) вакуум (ностальгія за своєю духовною сутністю) породжує відхилення й збочення цих потреб, швидке переродження їх у потреби неприродні.

Буржуа (по-нашому міщанин) – а це вже сьогодні більшість українців – плекає й задовольняє таку страшну кількість неприродних потреб, що коли б не рятівне колективне лицемірство, неминуче побачив та усвідомив би їх, отож ужахнувся й повісився б.

Нічого такого не трапляється, вішаються частіше ті, хто з якихось причин обрав інший спосіб життя. Хтось невидимий, але надзвичайно могутній дбає про душевну рівновагу буржуа, і, треба визнати, справляється він із цією задачею прекрасно. Буржуа часом відстрілюють один одного або гинуть в якийсь інший спосіб, але ніколи не страждають від нерозуміння. «Щастя – це коли тебе розуміють» – це не про буржуа. Буржуа ніколи не має справи з реальними багатовимірними явищами, але вправно працює з їхніми проекціями на свою звичну площину. Він – пласка (двовимірна) істота, і це його величезна перевага в боротьбі за виживання.

Відсутність морального виміру не тільки не заважає міщанинові, але й значно спрощує йому стосунки з іншими людьми: необхідні для цих стосунків моральні категорії він успішно підмінює їхніми пласкими проекціями – показною щирістю, правдивістю, співчуттям і навіть соромом. Він не бреше, бо це його реальність. А інші люди сприймають ті пласкі зображення приблизно так, як сприймають етикетки на упаковці, тобто вірять, що за ними є щось справжнє.

У стосунках буржуа між собою це не викликає непорозумінь: ці люди чудово знають ціну пласким зображенням і легко оперують ними в життєвій грі, яка сторонньому спостерігачеві могла б видатись безглуздою. Так воно є: для істоти моральної це імітація, умовність, театр, а для плаского буржуа – реальне й безальтернативне життя.

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.