«Я живу, я вбиваю, утверджую п’янку всевладність руйнівника, перед якою сила творця скидається на блазнювання. Ось що таке — бути щасливим»… Шкода, що Камю, творець оцього моторошного зізнання його сценічного Калігули, давно спочив. А то б він жахнувся од матеріалізації цього «героя» в нинішній параної кремлівського Кая на совбєзному сходнякові ним же опущених «вєликолукскіх», «тамбовскіх», «кенігсєпскіх» і «прочіх солнцєвскіх» «патріцієв в законє».
Це був рімейк ГеКаЧеПе.
Це заявив про себе фінал, це прозвучала увертюра до арії «новічка» з оркестром «кремльовской рітуальной служби». Вже десь стоїть той ослін, яким загнаний двоногий звір панічно битиме в дзеркальному залі Кремля своє ж у три погибелі скривлене відображення і несамовито волатиме: «В історію, Каю!!! В історію!!!»
І його туди «підуть» — оті опущені постараються.
У найгнилішу московську вигрібну яму, де трухне сопуха усіх «грозних», «палкіних», «кровавих», «картавих», «рябих» і «плєшівих».
Валерій Ясиновський
Молитва 2022
Господи, ти чуєш все і бачиш.
Не сховатись від твоїх очей…
Я не плачу, бо і Ти не плачеш,
Від огидних і страшних речей.
Господи, хіба ж хрестові діти
Можуть нести світові кінець?
Та страху немає – лиш огида
До отих засліплених овець.
До вождів лукавих епатажних,
Що народ свій топлять у брехні,
До мерзенних пастирів продажних,
Що давно вже служать сатані…
Тож не дай звершитись їх погрозам,
Якщо можеш – диво сотвори,
Хай лукавий звір забрав їх розум,
Ти їх геть зі світу забери!
Вірю, буде все, як має бути,
Цю орду судити не мені….
За гординю буде їм спокута –
Вічність у пекельному вогні.
Анатолій Матвійчук
