Культура Політика

Мілан Кундера про танки і «нерозділену любов»

Письменник Мілан Кундера свідчить про російських окупантів під час їхнього вторгнення в Чехословаччину 1968 року: «На третій день окупації я їхав із Праги в Будейовиці… По всіх дорогах, у полях, у лісах, скрізь стояли табори російських піхотинців. В якийсь момент вони зупинили мою машину. Троє солдатів почали її обшуковувати. Щойно операція була завершена, офіцер, який віддавав наказ на обшук, запитав мене російською: «Как себя чувствуете?», тобто «Як ви себе почуваєте? Які маєте почуття?».

Він не збирався знущатися чи іронізувати. Навпаки. «Это большое недоразумение, – продовжив він, – но это поправиться. Вы должны понимать, мы любим чехов. Мы любим вас!».

Сільська місцевість спустошена тисячами танків, майбутнє країни скомпрометовано століттями, лідери чеського уряду заарештовані та викрадені, а офіцер окупаційної армії освідчується в любові. Будь ласка, зрозумійте мене: він не мав жодного бажання засуджувати вторгнення, анітрохи. Усі вони говорили більш-менш так, як він, їхнє ставлення ґрунтувалося не на садистському задоволенні ґвалтівника, а на зовсім іншому архетипі: нерозділеній любові. Чому ці чехи (яких ми так любимо!) відмовляються жити з нами так, як ми живемо? Як шкода, що ми змушені використовувати танки, щоб навчити їх, що означає любити!»

У цьому есе «Вступ до варіації» (я не знайшла його в українському перекладі, тому всі цитати переклала з англійської) Кундера пише також про російську літературу, яка поширює це специфічне ставлення росіян до світу: «Коли в 1968 році росіяни окупували мою невелику країну, усі мої книжки були заборонені, і я раптово втратив усі законні засоби заробляти на життя. Багато людей намагалися мені допомогти; якось прийшов один режисер і запропонував мені написати під його ім’ям театральну адаптацію «Ідіота» Достоєвського.

Тож я перечитав «Ідіота» і зрозумів, що навіть якщо помиратиму з голоду, я не зможу виконати цю роботу. Всесвіт Достоєвського з його роздутими жестами, каламутними глибинами і агресивною сентиментальностю відштовхнув мене. Одразу ж я відчув раптовий напад ностальгії за «Жаком-Фаталістом»…

Що дратувало мене в Достоєвському – це атмосфера його романів: світ, де все обертається на почуття; іншими словами, де почуття висуваються в ранг цінності та істини. Знаєте, де ще почуття грають роль істини та цінностей? У пропаганді. Пропаганда – це закономірний вислід «вєлікой» русской літератури».

Те, що зараз відбувається в Україні, це все закономірні наслідки розвитку російської культури, які ще 1968 року пережив Мілан Кундера. І до того, і після того переживали мільйони людей.

Любов Якимчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *