Огида до мови військового противника, до мови ворога — абсолютна. Це показав маленький епізод фільму «Темні часи» — сучасна стрічка про Черчіля й Британію 1940 року.
Коли тлустий алкофіл Черчіль йшов по бункеру і випадково почув із кімнати радіо-перехоплень добірну німецьку мову, він із гуркотом і гнівом закрив двері — несила чути мову Моцарта й Меркель, коли твої війська оточені в Дюнкерку.
Коли наші хлопці заходять випити пива у львівську кнайпу й чують мову Рахманінова й Андрєя Куркова, то гупнути дверима їм хочеться так само як і Черчілю 78 років тому.
І вони навіть гупають!
Але про них не знімають кіно. А викликають поліцію.
Темні Часи!
Ростислав Мартинюк
