Що це було? Зеленський стає на стежку націоналізму? Якщо це так, то запам’ятайте початок. Великдень 2020. Почула привітання Зеленського з Великоднем. Оце так! Текст – протилежність новорічному привітанню. Пам’ятаєте? Какая разніца, хто ми.
Великоднє привітання вийшло з націоналістичними замашками. Слухайте, він учиться на льоту. Наші завиванці й пасочки найсмачніші у світі, бо українська кухня — найсмачніша. Традиційний великодній кошик тощо…
Правильний текст.
З родинними цінностями і українськими традиціями. Респект автору, який його писав. Що б я поправила, то єдине слово. Зеленський сказав: «Нехай ПРИЙДЕ мир». Це що, погода? Хай буде дощ?
Я б замінила на «здобудемо». ЗДОБУДЕМО мир! Я от думаю, якщо Зеленський прийшов до великоднього кошика з нашими завиванцями і пасочками, а не з «кулічіками», то, може, і до «здобудемо» теж прийде? Але все одно виступ вийшов з націоналістичним присмаком.
Звісно, йому ще до націоналізму — як до Києва рачки.
Ще буде у Зеленського антиукраїнської риторики. Антиукраїнських дій. Рускомірських замашок і помилок не на користь України. Але, сподіваюся, він таки пройде шлях усіх попередніх президентів і таки стане патріотом України.
Нагадаю, що шлях усіх президентів України, окрім Ющенка, приходити до влади з антиукраїнською риторикою, з бажанням двомовності – і всі на кінець каденції відмовлялися від двомовності і ставали ледь не націоналістами.
Всі, окрім Януковича.
Всі приходили, хто раніше, хто пізніше, до націоналістичної риторики. Останній приклад — Порошенко. Прийшов до влади з прописаною тезою в кандидатській програмі «лишити російській мові статус-кво в Україні», гальмував мовні процеси протягом усіх років, щоб у кінці каденції вистрілити націоналістичними гаслами і указами. Шкода, що пізно, та все ж.
Рік тому я прогнозувала два шляхи Зеленського: іти шляхом попередніх президентів чи шляхом Януковича. Я чекала, коли ж Зеленський стане на українську стежку, як попередні президенти. Може оце воно? Початок? Щось дуже скоро. Ще ж не кінець каденції. Так уже пороблено нашим президентам – під кінець каденції запозичувати націоналістичну риторику.
Так уже пороблено українцям: обирати не готових націоналістів, яким не треба доростати до націоналізму, а одразу приходити з готовим світоглядом і ставати до роботи. Українці обирають таких, хто лише в процесі, упродовж каденції, мимоволі, а все одно приходить до націоналізму.
Тому й гальмує країна ці всі роки, що багато часу йде на виховання патріотичного лідера, замість того, щоб одразу обрати патріота, який будував би політику патріотично.
Ну що ж, спостерагіаємо, що буде далі…
Лариса Ніцой
