Одна із рис сильного політика – вміння визнавати власні помилки і тверезо оцінювати ситуацію. І це те, на жаль, чого бракує В. Зеленському. Після того як Президент в одній, окремо взятій голові закінчив війну, він чомусь вирішив, що вона закінчилася в реальності.
І поки ніщо не може переконати його в протилежному.
Масований наступ бойовиків, в результаті якого загинув військовий і кілька осіб поранено – то, на його думку, не більше, ніж провокація. Агресивні заяви РФ і регулярні спроби впливати на внутрішню ситуацію в Україні — не настільки важливо, щоб на них реагувати. Спроби РФ нав’язати українцям своє бачення історії і навіть заново перекодувати ідентичність — лише слова, котрі реакції не потребують…
І так по багатьох напрямках — сором’язливе мовчання замість того, щоб заявити позицію!
А паралельно — нові плани Зеленського: платформи із примирення, відбудова Донбасу, мільйонні інвестиції, лаври миротворця і, головне, любов народу.
І в цій схемі справді нема ні обстрілів на Донбасі, ні нових жертв і людського горя. Для В. Зеленського – це вже пройдений етап і їх краще не помічати. Попереду ж — світле майбутнє, де немає місця старим проблемам.
А що Росія?
В. Путін тільки радий підтримувати ілюзії Зеленського. Він готовий щедро платити за лояльність і карати за непокору. Якщо Зеленський захоче пограти роль сильного незалежного Президента – він отримає ще не одну порцію «провокацій». За кожну некоректну заяву про Другу світову, ідентичність, громадянство — Зеленський заплатить новою ескалацією на фронті.
А за лояльність, навпаки, передбачені непогані бонуси: економічні і політичні. Чого тільки вартує те, як зараз проросійські телеканали в Україні критикують Зеленського? А вони ж можуть і перестати це робити. Достатньо домовитися з Кремлем.
Тому сьогодні Путін може похвалити Зеленського.
Бо він зреагував саме так, як було потрібно Кремлю. Але точно не так як потрібно Україні.
Денис Рибачок
