Всім серцем хочу, аби в голові нашого тимчасового головнокомандувача відбулася глобальна переоцінка на тему «місце росії в моєму житті» — «Перестати стріляти»; «Мир за будь-яку ціну»; «Два братні народи»…
Усі ці патогенні самообмани або відійдуть у минуле, або знищать нашу країну. Миролюбна «стратегія» Зеленського – це патогенний самообман. На кону – не його президентура, не рейтинги, не невміння визнавати помилки.
На кону – країна, свідомо заведена в патогенний самообман.
Поділ суспільства на людей війни і людей миру – це наймасштабніша маніпуляція, здійснена руками малоросів та їх електоральних баранів. Поділ на мову ворожнечі (патріоти) і мову примирення (кончені ватники) – це найзухваліша технологія капітулянства, здійснена тими же руками.
Вони ніяк не можуть збагнути, чим саме керуються «нарвані ненормальні нацики», які постійно гавкають. Вони не здатні зрозуміти, чому до людей війни належать гуманітарії, інтелектуали, пацифісти, вербальні візіонери.
Не тому, що всі ці достойники кровожерливі. Не тому, що хтось отримує задоволення від смертей наших солдатів. Тут справа в іншому. Гуманітарії/інтелектуали/пацифісти найкраще знають, що таке мир із росією.
Знищення без війни – ось що росія віртуозно вміє робити з тими, хто ліг під неї. Мир із росією – це тиха й системна ліквідація тих, хто потрапив в обійми до анаконди. Війна – це відкрита фаза протистояння росії, і це, даруйте за цинізм, завжди краще, ніж мирно гнити під росією. Тому гуманітарії/інтелектуали/пацифісти говорять не про конкретно війну – а про ПОВНИЙ РОЗРИВ із росією. На половинку, на четвертинку, на третинку – не вийде. З цим монстром є лише два варіанти: або повний розрив, або повне поглинання.
Ті пострадянські країни, які наважились на повний розрив із чорною дірою, зараз спокійно живуть собі у вільному європейському колі. Такі «на половинку, на четвертинку, на третинку» недороблені країни, як наша ще з часів кучми, приречені на довічну загрозу зі сходу.
ПОВНИЙ РОЗРИВ – це не обов’язково війна.
Це насамперед свідоме рішення вирватися з російської орбіти, як би важко й дискомфортно це не було для ностальгуючого бидлосовка. Якби президент вольово задав цей вектор для свого виборця, а не обслуговував його слабкості – була б зовсім інша історія. А так… Мир із гвалтівником без лубриканту.
— Ви хочете, щоб наші люди гинули.
— Ідіть добровольцем і воюйте, а не плескайте язиком.
— Триндіти – то не мішки носити.
Такі звинувачення завжди лунатимуть на адресу тих, хто формує ідею повного розриву з рашею. Це теж свого роду війна, і в ній, повірте, загрози не менші, ніж на передовій. Повноцінна нація повинна мати не лише хоробрих бійців, але й начитаних ботанів із прошарку інтелігенції, які будуть ліпити й проговорювати національну ідею на декілька поколінь уперед.
ПОВНИЙ РОЗРИВ.
Із цим монстром співіснувати на рівних можна лише відірвавшись.
Війні уже 6 років.
Її припинити можна дуже просто – лягти під росію. А от виграти можна лише тоді, коли всередині країни-жертви все російське стане ворожим. Кончені ватники ніяк допетрати не годні, що ЯКРАЗ ВОНИ і є причиною війни. ЯКРАЗ ВОНИ самою своєю наявністю роблять нашу країну цікавою для путіна.
ЯКРАЗ ВОНИ накликають сюди гради, танки й кулемети. ЯКРАЗ ВОНИ маркують нашу країну як проросійську.
ЯКРАЗ ВОНИ є трофеєм кремля, бо кремль не поліз би в величезну 40-мільйонну країну, населену самодостатніми людьми. ЯКРАЗ ВОНИ несвідомо воюють на боці агресора, адже з агресором їх досі ріднить значно більше, ніж з укр.патріотом.
Я мізерно сподіваюся, що наш президент усе-таки здатен на глобальну переоцінку того, що в простягнуту ним руку миру сьогодні ворог вставив гранату. І так буде завжди.
Він спробував мову миру. Не працює. То, може, варто спробувати мову ворожнечі? Може, варто перед дзеркалом сказати самому собі, що росія – це одвічний ворог, окупант, агресор, і треба зробити все, аби свою країну щодня виривати з руского міра. Це і є завдання №1.
А якщо ні, то…
Клоуна треба відпускати: цирк повинен гастролювати.
Остап Дроздов
