Звісно, офіційна пропаганда каже про 80 та ще + скількись там відсотків незаперечної, до сердешного трепету, підтримки Путіна населенням російської імперії.
Проте, на просторах великої Ерефії можна, хоч і з трудом, знайти приклади тверезомислія, які руйнують, як кажуть самі московити, напрочь твердження про підтримку їх маленького лідера (все зло на світі від маленьких людей — начебто казав Наполеон Буонапарте)…
Отже, журнал «Дальний Восток» № 4 за минулий рік, оповідання Боріса Місюка «Митька-браконьєр».
Далі — мовою оригіналу:
«… И тут Светка, вынырнув из кухни, голос вдруг подала:
— Вам Путин не нравится? А знаете, что народ, который не хочет кормить свою армию, будет кормить чужую…
— Чем кормить, блин? — мгновенно возбух Митька. — Американской и канадской пшеницей, китайским рисом и кукурузой, норвежской селедкой, да???
Любя страну, как мать свою родную,
Я вам по совести сказать могу:
Мы всю ее пропьем и разворуем,
Но ни за что не отдадим врагу! —
неожиданно продекламировал Борька. Приморский поэт это, Савелий Урих, ага».
… Лишається додати, що герої оповідання займаються традиційним російським заняттям – себто, пиячать, і ще лають Путіна, Обаму і… Порошенка.
P.S.
Нещодавно читав Френсіса Фукуяму «Витоки Політики». Там є глава, присвячена Росії.
Цікаво, що проф. Фукуяма відразу відокремлює зруйнований монголами Київ і виносить його за дужки російських процесів, навіть дозволивши собі неакадемічну ремарку, що зі зруйнуванням Київа в 1252-му Росія втратила шанс європейської моделі розвитку.
