Десь, здається, якраз у ці дні 2012 року митрополит Володимир (Сабодан) вчергове потрапив на лікування до поліклініки «Оберіг». Я його, важко хворого, не раз там провідував.
Це було майже довірливе спілкування зі старцем, адже більшість тих, хто до цього облизували руки та клялися в любові, обходили його десятою дорогою.
Тоді ж Президент сумної слави Янукович, готуючись до другого терміну, взявся «рулити» церковними справами та за порадою дурних дорадників-шахраїв, почав стелити дорогу митрополиту Володимиру (Сабодану) на пенсію, до статусу «почесного» (як би сказали нині).
Янек визначив своїм перстом — усунути від предстоятельства м.Володимира. Його живцем закопували в могилу. А рельним очільником УПЦ МП планував зробити митрополита Антонія (Поканича).
На щастя для бідолашного митрополита Володимира, біля нього був вірний йому владика Олександр (Драбинко). До його честі, він не повівся на блага мирські та відмовився «уламувати» свого святителя, щоб той пішов геть і доживав віку бутафорним главою.
Пригадую, що на якихось урочистостях в Палаці «Україна» Янукович, щоб додати собі рейтингу, навіть заговорив про потребу помісності та автокефальності. Що здивувало всіх присутніх.
За свою непоступливість і вірність главі Церкви владика Олександр, власне, і постраждав — фактично рік був позбавлений волі. Ходив під вартою. Але є ще Господь, він втрутився, і все змінив: трохи більше, ніж за рік Янукович, як пес, утік. А вже потім відійшов у інший світ і митрополит Володимир.
До чого я це?
Ось-ось має відбутися зустріч нинішнього Президента України з єпископатом УПЦ МП. І тут увага! Скликає владик спеціальним листом усе той же владика Антоній (Поканич)…
От безмінний!
Не знаю, як кого, а мене це лякає…
Юрій Дорошенко
