Арестович — це втілення усіх уявлень про мегаломанію і як вона має виглядати публічно. Це з категорії — якщо ти думаєш, що ти величний, ти і є величний. До речі, хто не знає, він 35 років у розвідці і 40 в психології. Він вам кого хочеш зіграє. У чому феномен таких людей? Це добре описував Томас Чаморро-Премузік, дослідник лідерської НЕ-компетентності, автор книжки «Чому так багато некомпетентних чоловіків стають лідерами (і як це змінити)».
Так ось, його дослідження вказують на три основні причини того, чому люди «западають» на таке:
– через людську нездатність розрізнити самовпевненість/зарозумілість і компетентність;
– через людську любов до харизматичних чи впізнаваних особистостей;
– через людську нездатність протистояти нарцисам.
Арестович створює власну секту прихильників і дуже успішно. У мене є припущення, що велика частина з них — не скільки люди розумні, скільки водорості, але, звісно, це їхнє право жити водоростями. Приблизно раз чи два життя цих водоростей можна мобілізувати на якусь дію, потрібну тим, хто зможе скористатися з цієї арестовиче-секти: на вибори піти і за кого треба проголосувати, срача розвести і якусь важливу тему спаскудити, корисними ідіотами попрацювати, хароших русскіх допомогти сюди приволокти і легалізовувати чи ще щось подібне.
Навіщо це все Арестовичу?
Про це міг би розповісти його терапевт, якби такий був, але боюсь, Арестович себе самого вважає нам всім терапевтом. Я так припускаю, що якісь політтехнологи, близькі до влади, перехитрили самі себе: вони думають, що Арестович — це корисно. Насправді усе, що він говорить, — це якась інфекція комунікаційна.
Усю свою муть він дуже часто називає «ІПСО». Цим терміном найпростіше позначати будь-яку тупню, провтики, провали і навіть відверте шкідництво. Мовляв, «це ви придурки, нічого не знаєте, а у мене тут ІПСО». В ідеалі ІПСО має непомітно підштовхнути аудиторію до зміни поведінки. Якщо те, що він наговорив про Дніпро було ІПСО — то воно вдалося. Тепер дуже багатьом людям хочеться десь перестріти Арестовича, щоб нарешті відверто поговорити. Це була лірика про сприйняття.
А тепер по суті.
Як би втовкмачити в голову цим творцям Арестовича, що питання навіть не в руsні і не в тому, що вона пише в пабліках своїх. Питання в тому, що в нормальних країнах, які не просто живуть у війні, а поважають своїх громадян і свою армію, якимось радникам, заступникам радників і заступникам заступників радників неприпустимо городити те, що суперечить заявам Генштабу чи Повітряних Сил. Це неповага до будь-якої офіційної інформації, це підрив довіри, це неповага до горя родин, постраждалих від російської ракети. Бо це горе — не ІПСО, а реальність. Але вони не здатні розрізнити реальність, трагедію і технології. Хоча ці технології допомагають ворогу.
Тетяна Трощинська
P.S.
Дехто вважає Арестовича одним з багатьох «проєктів Суркова». Читайте Пітера Померанцева «Нічого правдивого і все можливе».
