Ефект Конкорда, себто, програшна ситуація, яку заважає прийняти і завершити об’єм вкладених ресурсів — чи не найяскравіше спостерігається у завершенні воєн. Жодна із великих воєн не була завершена рівно тоді, коли вже було зрозуміло, шо це крах і далі воювати безглуздо. Ні, всілякі гітлери, імператори хірохіти, навіть американці, а тепер і путін, завжди чіплялись за будь-які спроби втримати фронт, продовжити вбивства та безглузду війну.
Якщо початок війни — це колаборація народу, який її починає і правителя, котрий його очолює, то завершення війни практично завжди — ініціатива керівника, головнокомандувача і групи найближчих осіб. І навіть якщо змучений і деморалізований народ вже хоче все припинити – ніхто його не питає.
Третій Райх почав програвати вже у 1943-му і два наступні роки були затяжною агонією відступу, безпрецедентних руйнацій і мільйонних жертв військових і цивільних. Апогеєм безглуздості стала битва за Берлін, абсолютно непотрібна битва, котра вже нічого не вирішувала, але остаточно схиблений Гітлер та його оточення тупо забили на Німеччину, за чиї інтереси вони погнали мільйони німецьких солдатів у Європу і роздавали зброю навіть дітям, аби ті захищали Берлін і їх особисто. Зрештою, в бункері Гітлеру вже було просто наплювати на Німеччину та її долю.
Японці, союзники Гітлера, пішли ще далі і після капітуляції Райху продовжили чинити опір і накликали на свій народ два ядерних удари, аж після яких зупинились. До краю мілітаризована Японія, очолювана генералами без тіні емпатії і «азіатським гітлером» — імператором Хірохіто — десятиліттями наводила жах на своїх сусідів і в кінці пожерла навіть власний народ. Ну, ясно, складно відмовитись від становища, коли юні японці, «священний вітер», сідають в безмоторні літаки з бомбою і в твоє ім’я і славу пікірують на кораблі ворога. Такого не мав навіть Гітлер зі Сталіном.
До-речі, величезні жертви ядерних бомбардувань Хіросіми і Наґасакі були дуже підсилені традиційним будівництвом японських будинків. Легкі і сухі, вони практично з паперу стояли впритул і містами фактично пронісся вогняний смерч. Бідні замакітрені люди, віддані імператору і просто заручники феодальної системи.
Американці у В’єтнамі пройшли фактично той же шлях — десятки тисяч загиблих, роки і мільярди доларів не дозволяли просто згорнути війська і вивести. З політичних причин у тому числі — підтримка війни у В’єтнамі штовхала президентів США включно із супердемократичним Джоном Кеннеді продовжувати війну просто заради підтримки виборців. Вони пройшли все — безглузді атаки з сотнями жертв за безіменні гори, які покидали наступного дня, військові 
злочини і розстріли цивільного населення цілими селами, скидання напалму і хімічної зброї «агенту оранж». Загиблих цивільних в’єтнамців навіть ніхто не рахував і за людей не вважав. І це все від безсилля, бо керівникам держави бракувало духу зупинити і прийняти наслідки марноти.
Зараз ми поволі починаємо спостерігати те саме у нашій війні з рускими. Так, до справді переломного і очевидного моменту поразки росії ще не дійшло, але поволі така ситуація вимальовується. Рускі, які перед війною і на її початку дуже хотіли нападу на Україну — зараз вже не дуже готові притримуватись таких поглядів, а про особисту участь навіть мова не йде. Але їх вже ніхто не питає.
Рішення про кінець війни з їхнього боку прийматиме особисто путін і його кінчені «яструби», бо самі рускі нічого не вирішують у своїй країні. До антивоєнних протестів США під час війни у В’єтнамі — рускім як до неба рачки. У Штатах, до речі, дуже доклались до антивоєнного руху і підсилили його частина військових, котрі повернулися з війни і зрозуміли її марність і неочевидні цілі. Момент, коли вони закидали своїми нагородами урядову будівлю — дуже вражаючий. Сподіватись на таке від руских — не доводиться. Бо їх, по-перше, не відпускають додому, а якщо і потрапляють — то лише у мішках або нещасними обрубками.
Мене хвилює межа, до якої впиратиметься путін, допоки не виведе свої війська, визнає поразку і підпише собі вирок. Особливо, якщо врахувати що ми плануємо воювати лише на своїй території і вся наша війна — це безкінечне знищення нападників, аж допоки вони не закінчаться, що для нас гірше, або не зупиняться і не відступлять додому, що для нас краще.
Пригадуєте, Байден десь на другий чи третій місяць війни сказав, що путін не має виходу із ситуації і його, Байдена, це хвилює, і він думає над цим. Ось про що, власне, і йдеться. Занепокоєння щодо кількості жертв, які будуть принесені після того, як війна вже буде програна, але не зупинена.
Володимир Гевко
