Прихильникам теорії можливих перемовин з росією варто запитати себе про одну річ: а, власне, що саме може запропонувати Україна на цих перемовинах такого, чого росія не має? Віддати території, які вона і так контролює, а ми навряд чи маємо шанс їх відвоювати? Так це доволі іронічна пропозиція, росіяни тільки закономірно порегочуть з неї. Ці території давно включені законодавчо в їх ереф, а навіть якщо щось і втрачають, як, приміром, Херсон, то бачимо, шо їм якось абсолютно пофік на цю втрату.
Погодитись, що Крим їхній? Так він вже 10 років їхній і ніхто уявлення не мав як його повернути, а вся українська стратегія повернення анексованого півострова полягала у до*обуванні Усика питаннями “Чий Крим?”.
Проблема в тому, що на гіпотетичних перемовинах, навіть якби такі були можливими, Україна може запропонувати лише свою капітуляцію. І ще більша проблема у тому, що це єдине, чого справді хоче росія. Але капітуляція – це вже зовсім не мирні перемовини.
Якщо чесно, то за ці роки вже склалась цілком очевидна тендеція, що коли в Україні починають говорити про перемовини, то росія спеціально влаштовує якусь масакру. Починаючи з Бучі. Тут вже як в тому анекдоті про рок-музиканта, який казав із залу, що коли він щоп’ять секунд плескає в долоні – то в Африці від голоду вмирає дитина. І йому із залу кричали – припини це робити, тварюко!
Так і ви, капітулянти, припиніть вже ці розмови про перемовини, цим ви провокуєте путіна на позапланові убивства українців.
Ну і тепер нам недоступна навіть така розкіш невдахи, як капітуляція. Це в березні 2022-го ми могли б… путін поставив би Медведчука президентом на чолі Малоросії, розстріляв би тисячу активістів (пам’ятаєте той список?), та й по всьому. Але зараз ситуація зовсім інша – через яскравий і ефективний опір кількість особистих ворогів росії в Україні виросла до десятків тисяч. Якщо не сотень. І ці люди будуть змушені емігрувати за кордон, щоб уникнути репресій. А без них ця країна тупо втрачає сенс, стає заповідником корумпованих гречкосіїв, які крадуть самі в себе парки під забудову за хабарі. Навіть під час війни.
Вологі мрії про перемовини — це просто етап із ланцюжка гнів-торг-депресія-прийняття. Це не стільки російські наративи, скільки наративи інфантильного колективного Зеленського зразка 2019-го року. Але навіть Зеленський 2024-го року вже зрозумів, що домовлятись нема про що. Бо “зустрітись посередині” дуже важить від геополітичних уявлень зустрічантів. Це для Зеленського гіпотетичне «посередині» було десь в районі Луганська. А для путіна посередині – це як колись десь в районі колишнього Берлінського муру і протекторат Східної Європи.
І ми за такого “посередині” знову глибоко в с*аці.
Володимир Гевко
