Цензура, пропаганда, відмова від стандартів – звучить як жахливий сон для журналіста в демократичній країні. Але війна вносить свої корективи в усі сфери життя, і діяльність ЗМІ – не виняток. Про особливості висвітлення новин у період російської агресії розповідає Орест Сохар, шеф-редактор інтернет-видання «Обозреватель».
Журналістика у воєнний час – це зовсім інша історія. Діє цензура, адже не можна розголошувати багато інформації, яка стосується і подій в державі, і ситуації на фронтах. З цього випливає пропагандистський елемент сьогоднішньої української журналістики – ми недоговорюємо, аби не провокувати паніку в суспільстві. «Я б ніколи не сказав, що цензура і пропаганда це добре, але у воєнний час, на жаль, у нас немає іншого виходу – такі закони війни», – ділиться пан Орест.
Торкаючись питання пропаганди, Сохар порівнює вимушену маніпулятивність українських ЗМІ з російським патогенним нав’язуванням брехні. Журналістика в рф цілеспрямовано й свідомо спотворює картинку дійсності, ми ж тільки працюємо так, щоб не видавати державних таємниць і 
не викликати зайвого занепокоєння. Пан Орест дає пораду: «Ваша совість має бути вашим контролером». Журналіст повинен діяти в межах, створених вищим військово-політичним керівництвом, і це єдиний спосіб для нас зберегти налаштованість тилу на нормальне життя.
Але емоційна складова роботи очевидно напружена. Комунікація з постраждалими не дає шансів залишитися холоднокровним. Сохар ділиться власним досвідом: «Як ти можеш бути з холодним розумом, коли бачиш дітей, які нападають на купу іграшок, зібраних волонтерами, і радіють тому, чого не мають? Вони втратили все, не знають, де будуть завтра, але в цей момент у них така щира радість».
Про баланс думок у цей час забуваємо. Не можна подавати другої точки зору — брехливих думок ворога з приводу всіх подій. Шеф-редактор наголошує: «Якщо ми цитуємо російських офіційних представників, ми фактично доносимо неправдиву інформацію».
Натомість конкуренцію під час війни ніхто не скасовував. Журналісти мають напрацьовувати свою базу контактів, щоб володіти інформацією, якої більше ні в кого немає. Потрібно знайомитися з військовими, керівниками батальйонів, волонтерами. Достовірність інформації підтверджують через комунікацію з Міноборони, Офісом Президента або безпосередньо на місці подій. Саме за першоджерелом Орест і його колеги часто їздять у зони активних бойових дій.
Зараз також спостерігаємо тенденцію зміни каналів донесення контенту. Класичні ЗМІ поступаються активністю Telegram-каналам та платформі YouTube, адже саме ці майданчики дозволяють висвітлювати найважливіші новини оперативно. Сталим залишається лише значення контенту, а форма подачі змінюється постійно. Сохар ділиться: контент сьогодні – це 40% інформації та 60% дистрибуції й вибору каналів комунікації. Кожен журналіст має бути сам собі маркетологом, і під час війни це правило не втрачає актуальності.
Підсумовуючи, Орест Сохар наголошує: все повинно зводитись до того, що коли ви приходите додому, можете з гідністю подивитись у дзеркало, не думаючи «Що ж ти робиш?»
Олександра Кулага,
студентка Інституту журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка
