Отже, що ми маємо сьогодні? Сьогодні ми маємо масштабну політичну кризу. Такі кризи нізвідки не беруться, їх створюють. Часто буває, що «творять» з кількох боків, політичних, навіть антагоністичних. Це як горіла «Вороняча слобідка», підпалена одразу з шести кінців. Спробуємо розібратися що сталося і які наслідки це може мати. Зауважу — це моя суб’єктивна думка. Кожен має право – «на ліво».
Зрозуміло, що до цього все йшло, бо перша особа держави виявилася некомпетентною у найскладнішій грі — політиці. Політика є передусім системою противаг, компромісів та стримувань. Зеленський не просто не здатен грати у таку гру — він навіть віддалено не розуміється на її правилах.
Першою й головною його помилкою було оточити себе особистими друзями та партнерами по бізнесу. Це було б ще півбіди, але вони так само, як і сам Зеленський, цілковиті невігласи у політиці. Відсутність політичного досвіду виявилася не перевагою, а дуже навіть навпаки.
Слабким правителем маніпулюють розумні, цинічні пройдисвіти. А якщо слабкий правитель має ще й слабке оточення — навколо кожного з його членів теж збираються такі ж пройдисвіти. Кожному, починаючи зверху й донизу, в цій аморфній піраміді, створюються ванночки різної теплоти.
Усі ці нашіптування про «найвеличнішого», організацію «виставкових» візитів на передову, яка передовою не є, купа охоронців, що відсікає президента від підданих та оточення, яке приносить лише гарні новини, а якщо щось трапляється — звалює все на персональних ворогів Володимира Олександровича (ви розумієте, про кого я передусім).
Формування у правителя фобій та страхів як шлях до абсолютного підкорення його своїм цілям — старий метод, випробуваний ще протопопом Сильвестром, боярином Адашевим та ще кількома товаришами за часу молодого Івана ІV. Як результат — маємо цілковиту втрату керованості в країні, коли гарант Конституції і Верховний головнокомандувач абсолютно не уявляє, що відбувається в державі й давно втратив вплив на ситуацію. А зараз втрачає ще й реальну владу. Пройшло лише півтора року від дня, коли він її отримав.
Зараз ситуація така.
Фракція «Слуга народу» розкололася, й частина її вийшла з-під контролю головного слуги, зосередившись навколо Разумкова. Котрий, як подейкують, є опцією пана Коломойського. Проти особисто Зеленського та вірних (поки що) йому випускників Трускавецької академії грають одночасно кілька політичних сил. Хтось (цікаво, чиє авторство?) підсунув Зеленському проект абсолютно неконституційного закону про розпуск КС. Цей закон Верховна Рада «торпедує». Причому одразу з 5 кінців. За нього відмовляються голосувати частина «слуг» плюс 4 абсолютно різні (і це для «найвеличнішого лідера сучасності» найстрашніше) політичні сили: «Голос» та «Європейська солідарність» з одного боку і ОПЗЖ та «За майбутнє» з іншого.
Комітет з питань правової політики ще навіть не брався до розгляду поданого від імені президента законопроекту про розгін КС. А це чіткий сигнал, що цей проект благополучно «закопають». Просто тому, що Рада не має повноважень розпускати КС, як заявив депутат від «Голосу» Ярослав Юрчишин. Паралельно пішли звинувачення на адресу Зеленського у прагненні отримати новий «ручний» склад КС і узурпувати владу (Артур Герасимов, ЄС).
А КС піддає жару.
Його члени відмовилися добровільно подавати у відставку й заходилися скасовувати закон про ринок землі, який з такими труднощами пролобіювали західні партнери України. А це вже серйозно. Тут не про корупцію йдеться, а про фінансові інтереси низки транснаціональних компаній та окремих впливових бізнесменів.
Поки що кінця кризі не видно.
Але можна припустити, що зараз Зеленського підштовхують до двох рішень. Перше озвучив колишній «соратник» Мілованов: чи готовий Зеленський піти на очищення фракції від «людей Коломойського» (група Разумкова та інші) і створити нову коаліцію з «Голосом» та ЄС? У такому випадку буде не лише нова коаліція, але й новий уряд. Хто його очолить? Чи вигідно це тому ж Порошенку? Чи вигідна така коаліція «Голосу» та ЄС? Чи піде на це сам Зеленський, враховуючи його фобії стосовно Петра Олексійовича та гарантованої втрати решти рейтингу?
Питання ці дуже дискусійні, враховуючи те, що наразі Зеленський винним в усьому знову оголосив Порошенка. Та й не для цього, напевне, затівали цю конституційну кризу «За майбутнє» (Коломойський, Палиця) та ОПЗЖ (Медведчук, Портнов), спрямовуючи до КС оте скандальне подання, яке підірвало порохову діжку. Тож другим рішенням може стати розпуск парламенту і дострокові вибори. Власне, нещодавні місцеві і розглядалися, власне, багатьма як репетиція парламентських та «розкрутку» нових політичних проектів.
У такому разі Зеленський втратить монобільшість. Але її й так по факту нема. Зате він може сформувати нову. З ОПЗЖ, яка наразі зацікавлена у дострокових виборах, бо має високий рейтинг і контролює практично всі мажоритарні округи на Сході. Проте у такому випадку Зеленський перетвориться на зіц-голову Фунта, причому в прямому сенсі — пригадуєте на чому спеціалізувався той старий пройдоха — хтось «тирив бабло», а він за справжнього винуватця робив «ходку» за грати.
Є ще й оптимістичний варіант: радикальна чистка лав «слуг», об’єднання нових нормальних компетентних патріотичних депутатів та коаліція з ЄС, а також деякими іншими проукраїнськими силами, які зайдуть у новий парламент. Але наразі щось слабко віриться у те, що Зеленський на таке здатен.
Про варіант «Я устал, я ухожу» навіть думати не хочеться. Бо «на стрьомі» — уже Медведчук з проектом «міцного господарника», який «зустрінеться з Путіним посередині» й «закінчить війну».
Не заздрю я Володимиру Олександровичу і його виборцям. «Порохоботи» хоча б передбачали щось подібне й готувалися принаймні ментально і морально. А от ті, хто голосував за «гіршенебуде» та «хочпосміємося» — посміялися, і ще не раз посміються на кутні зуби. У будь-якому випадку на нас чекає штормова погода. Прив`язуймося до щогли хто чим може.
Павло Бондаренко
