З чим добре їсти жовто-синє знамено, як гадаєте? «Що за запитання?!» – природне обурення. – «Хіба національний символ їдять?!». Уявіть собі, так – ще й за патріотичної підтримки особисто посла України в США Оксани Маркарової. Це в її ресторані «Рута» в центрі Вашингтона додумалися стромляти маленьку копію стяга в… котлету по-київськи. Переселивши таким чином нашу реліквію зі сфери духовної в тарілково-шлункову. Здається, навіть росіяни до чогось подібного не докотилися. Хоч якраз від них лише й блюзнірства сподіваєшся, на те й дикостан.
Але ж тут – ціла українська амбасадорка. Високого рангу посадовець, чиїм найпершим обов’язком є не лише захист, але й звеличення державних святинь. Та ба, не гребує відвертою зневагою до прапора задля реклами 
виробів свого закладу. Добре, якщо відвідувачі заберуть з собою як дрібний сувенір на згадку. Тим часом, для когось, надто, хто не з України – звичайний декор до страви, можна недбало змахнути. Разом з недоїдками.
«Можна»? Символ, политий кров’ю Героїв? За який продовжують гинути наші на фронті?
Прапора, до речі, в «Руті» дають ще й випити – у вигляді алкогольного коктейля зі все тією ж прикрасою на склянці. Далі закусуйте, леді та джентльмени, борщем та варениками, які для вас готує шеф зі щиро українським іменем Діма Марценюк. Ех, пані Фаріон, куди ж ви дивитеся? Замість того, щоб малих дітей в садку шугати, українізували би Діму на Дмитра!
Ну, і на десерт – старе-добре кумівство. Операційний директор «Рути» – Руслан Фальков, ще недавно – керівник апарату нашого посольства в США. Кар’єру зробив чоловік – з дипломатів та в кейтеринг! Це в них з дружиною Мариною сімейне – різко змінювати профорієнтацію. Марина Фалькова, людина без жодної навколомистецької бодай освіти, зараз трудиться адміністративною директоркою ще однієї посольської синекури, культурно-бізнесового центру «Український дім» у Вашингтоні.
Для чого їй спецосвіта? Бо профільна робота центру – мистецькі виставки, аукціони, концерти, а пані Фалькова раніше працювала… Ні, навіть не музейником, а перекладачем в «Укрсиббанку». Не стикується, скажете, а ось і ні, враховуючи, що Данило Волинець, чоловік посла Маркарової – відомий банкір. (З довгим 
шлейфом різних незаконних оборудок, на пару з коханою половиною, але то таке). В них, вважайте, сімейний бізнес – банкірсько-перекладацьки-посольський. Який заробляє, в т.ч., й на геть хамському використанні української символіки.
Ресторанну рецензію, хвалебно лизальну, надрукувала не аби-що, а сама The Washington Post, відомий рупор американських «демократів», в яких наше посольство з рук їсть. Це ж видання – тільки без реготу, будь ласка! – порівняло Оксану Маркарову з відомою американською співачкою, дівчиною вельми сексуальною, до речі. «Оксана Маркарова – це Тейлор Свіфт серед послів!» – вважає часопис (Oksana Markarova — the Taylor Swift of ambassadors — has dropped by…). Горілка, мабуть, в «Руті» добряче міцна.
А якщо без жартів, то реально сумно – хіба варто було сподіватися боротьби за ленд ліз, за безперебійне постачання всього небхідного для фронту тощо від людини, яка запросто може згодувати клієнтурі нашого прапора разом з котлетою? Фото їжі – The Washington Post.
Людмила Пустельник
