Проект Стамбульских домовленностей (від березня 2022 року), опублікований в німецькому виданні «Ді вельт», викликав сплеск обурення і в Україні, і в Росії. На болотах міцно напосілися на Путіна, який повернув Крим в сферу обговорення. У нас же ті, хто завжди всіх перемагає однією лівою, звинуватили команду Зеленського в зраді.
І це люди серце рвуть щодо документа, який навіть не був завізованим офіційними особами, не кажучи вже про очільників держав. Проект угоди, де гарантами нейтралітету і безпеки мали б стати й інші, окрім Росії, держави.
Я погортав дописи того часу — Путін не збирався підписувати цей документ. Він вимагав повного роззброєння, і тієї ж денацифікації, в яку він тоді вкладав якийсь невідомий смисл, бо ніяких нацистів що тоді, що зараз в Києві не було.
Тепер ми вже його знаємо — знищення української нації, як такої. Зеленський публічно жодного разу не прокоментував своє ставлення до проекту цього договору. Кажуть, його зупинив Борис Джонсон (зі слів Арахамії). Не сумніваюся, що тодішній прем’єр ВБ не радив таке підписувати. Але це не факт, що його аргументи були вирішальними. Сам Зеленський сказав, що його на дипломатичному шляху зупинило побачене в Бучі. Можливо, але не факт. У таких речах важко виокремити ту соломинку, що ламає спину верблюду.
Чи варто було тоді розпочинати переговори з Росією? Безперечно. Ніяка розвідка не прояснить намірів ворога так, як зустріч віч-на-на віч з його переговорниками. Чи варто зараз шукати дипломатичні контакти? Ні, вже не варто. Уже все всім зрозуміло — Путін відбере у нас стільки, стільки зможе, і на анексованих територіях через террор-дискримінацію знищуватиме все українське.
Але тут інше з усього цього цікаве — чи реальною є в перспективі ось ця спокуслива ідея щодо нейтрального статусу України? Так, як то є в Швейцарії чи Австрії. Довго над цим думав. Ні, не видно перспектив. Навіть, якби Швейцарія і Австрія, як Фінляндія і Швеція (не кажучи вже про нас) мали таку територіальну близькість до імперської Росії, вже не були б сьогодні нейтральними.
Недавно Сергій Лавров, відмовляючись від саміту Миру (куди їх ніхто не запрошував), сказав: Швейцарія уже стала недостатньо нейтральною. Тобто єдиним критерієм нейтральності, дружності, національної толерантності тієї чи іншої країни є те, що в голові на цей момент у російського царя і його оточення.
Водночас і наше членство в НАТО виглядає на сьогодні доволі примарним. Рішення ще мають визріти. І головне місце їхнього визрівання — поле битв в Україні з недоговороздатним ворогом.
Віктор Лешик
