Затримання Ю. Гримчака багато користувачів соціальних мереж сприйняли як своєрідний знак зверху щодо псевдопатріотизму українських посадовців. Тепер про Гримчака не згадує лише лінивий.
Причому «полощуть» Гримчака в будь-якій темі, пов’язаній із державною мовою, квотами, просуванням українських фільмів, декомунізацією і так далі.
Тепер Гримчак сприймається як уособлення того самого псевдопатріота, який, з одного боку, розповідає як правильно жити, але, з іншого – просто… відмиває гроші. І кожен фейсбучний користувач тепер вважає за потрібне сказати: «От бачите, а я вам говорив!»
Однак насправді все ще простіше.
Корупціонером (якщо суд доведе) може бути абсолютно будь-хто. Хоч той, хто публічно виступає за українізацію (а Гримчак це робив), хоч той, хто виступає за панування тут російської. І жодного зв’язку в цьому нема.
І це ніби мало бути очевидно, але ж ні.
І я ще розумію якби його затримали у справі, пов’язаній із якимось хабарництвом у справі щодо просування, наприклад, українських фільмів за державні кошти. Коли людина брала гроші від держави, потім щось із ними незаконне робила, а публічно виступала за українізацію, бо мала з цього прямий зиск.
Але ж ні!
Ю. Гримчака звинувачують в тому, що він обіцяв повпливати на Верховний суд та Міністерство культури за винагороду в інтересах одного з підприємців, якому були потрібні якісь дозвільні документи на будівництво чогось там.
До чого тут закон про державну мову, проспект Жукова в Харкова і мовні квоти — я не знаю.
Денис Рибачок
