16 червня. Простір наповнений звуками ракетної атаки на Київ. Такою є «традиція» мокви на болотах. А в цей час у Бучі президент ПАР Рамафоса та інші африканські лідери, що прибули до України з «мирною місією», відвідують братську могилу вбитих рашистами майже півтисячі мирних жителів. Нагадуючи, що таким був лише початок цієї страшної трагедії загарбницької війни, вчиненої путінським злочинним кублом, яку чомусь багато хто цинічно й по-блюзнірському продовжує називати «конфліктом».
За таких обставин чимало очільників країн не полишають надії, що з московськими нелюдами можна «домовлятися». Хоча всім відома ціль цієї геноцидної війни проти України. Знищити все – Український народ і його державність, ідентичність, історичну пам’ять, національну культуру, землю, природу, духовність Нації.
Очевидно, що вихід варто шукати не в заклинаннях і звиродніло-брехливих заявах нинішнього бункерного нациста путіна та його геббельс-пропагандонів. Бо їхня антилюдська ідеологія й людиновбивча практика залишається такою ж незмінною (лише ще страшнішою) як і століття тому, коли утверджувався тоталітарно-репресивний режим російсько-більшовицької імперії, уподібнений у найгірших вимірах до німецького фашизму.
Як не згадати майже пророчу оцінку Вінстона Черчилля, який комуністичну деспотію москви вважав такою ж небезпечною для людства, що й гітлерівський нацизм. Дуже влучним й актуалізованим є його метафоричне нагадування, що ці два варварські режими виглядають як Північний і Південний полюси. «Вони знаходяться, – стверджував він, – на протилежних кінцях землі, але якщо ви прокинетесь на одному з них, то не зможете сказати, на якому саме перебуваєте».
Справді, до цих пір образ імперського кремля здебільшого ототожнювався з безглуздою економічною системою. Одначе біда міститься значно глибше. Цей же політик ще 1919 року назвав московський більшовизм «великим злом», «хворобою і чумою» для людства. Адже основою їхньої абсурдної доктрини була навіть не згубна соціально-економічна модель, а «кривавий і спустошливий терор, який вони принесли в кожну країну, до якої вдерлися». І найпереконливішим доказом сказаного є наступні три голодомори-геноциди в Україні, організовані московськими людиновбивцями, як і нинішня «асвабадітєльная» війна.
Тому марно сподіватися всім і вся, що заюшений від крові московит здатний хоча б для якогось «діалогу», коли виплодженим єдиним інстинктом для нього залишається вбивати, грабувати, гвалтувати й зухвало брехати. Недарма Черчилль під кінець Другої світової (1944) застерігав світову спільноту від загравання з більшовицьким сталінізмом, прирівнюючи таку поведінку до «залицяння з крокодилом». Така норма є надзвичайно небезпечною, бо коли «він відкриває пащеку, ви не зможете сказати, чи то він намагається посміхнутися, чи готується вас з’їсти».
Отож, замість «залицяння» він ще напередодні світової війни, не вірячи Лізі Націй, пропонував зреалізувати ідею справжньої «колективної безпеки», яка б значно підвищила індивідуальну безпеку кожного (а не вибірково). Виступаючи в Палаті громад 1938-го, зазначив: «Що смішного в ідеї колективної безпеки? Єдине смішне – це те, що в нас цього немає».
А тому й нині, особливо аналізуючи «стурбованість» світу війною в Україні та його головної «ООН-ОРГАНІЗАЦІЇ», ця тема озвучена визначним політиком усіх часів, якого найбільше цитують (після Шекспіра), є стрижневим завданням часу. Колективна безпека, членство України в НАТО, спільні зусилля задля перемоги над московською «недоімперією зла» на всіх фронтах – мілітарному, економічному, світоглядному, духовному, інформаційному, ментальному….
Бо є великою ілюзією, ба більше – згубою, що стан здичавілої природи московитських номадів зможе колись таки перейти в стан моральності. Чому варто й так важливо прислухатися до відголосу минувшини. Адже подібне вже було. А непокараність має звичку зрощуватися. Уроки історії мають бути засвоєні. Тому й згадуються слова-перестороги британського національного лідера про те, що ми зобов’язані уважно роздивитися минуле, щоб навчитися того, що знадобиться в майбутньому, оскільки саме «в історії лежать секрети державної майстерності».
Дуже свіжими є його думки, висловлені під час своєї відомої амстердамської промови 75 років тому: «Тиранія набуває різних форм, але суть її завжди однакова, незалежно від гасел, імен, одягу, яким маскується. Усі вільні люди повинні робити все можливе, щоби протистояти їй».
Тоді й здолаємо, доконаємо, переможемо вселенське зло божевільної московії – найбільшої загрози для сучасного світу, України. Поборемо!
Георгій Філіпчук
