Звісно, це сенсаційна непересічна подія. Такий великий обмін за участю стількох країн і практично жодного витоку інформації перед цим у медіа-простір. Вміє ЦРУ США працювати, коли захоче.
Українські журналісти вже встигли гнівно прокоментувати перші заяви представників з російського обмінного фонду: і санкції проти росіян вони вважають несправедливими і не прагнуть поразки Росії у війні… Все це так. Але ось такий підхід в українській (і не тільки українській) аналітиці завжди хибний і постійно призводить до помилок.
Бо будь-який центризм (американоцентризм, україноцентризм, польскоцентризм) хибує однобокістю і невмінням бачити всю картину в цілому. У росіян — і звільнених, і у тих, що були на свободі за кордоном — немає іншого зараз вибору, як говорити про зміну режиму влади в Росії через ліберально-демократичні вибори – на інше західні спонсори грошей не дадуть.
Шанси прийти до влади саме таким шляхом і саме у такого електорату — нульові. Але жити (і жити добре) на грантові подачки можна. Особисто. І все життя кукурікати про вірність лібералізму і демократії. А для цього треба хоча б щось говорити таке, яке потенційно може сподобатися російському населенню – про ті ж несправедливі санкції щодо звичайних громадян.
Ліберально-демократична система, про кризу якої я закінчив писати книгу, неспроможна в рамках своїх догматів вирішити російську проблему. Щоб німецький народ розпрощався зі своїм расизмом і любовʼю до фюрера знадобилося 70 років мʼякої окупації. Теж стосується і Японії. Насаджування ліберально-демократичних цінностей у цих двох колишніх тоталітарних державах відбувалося під пильним і часом вимогливим наглядом. І то це не завжди гарантує результат. Невдача 20-річного експерименту в Афганістані й Іраку тому свідчення.
Сьогодні у Заходу немає рішення для Росії. Визнати російський народ в цілому неспроможним до цінностей свободи й демократії – це фактично відмовитися від основ самої ліберальної демократії, де кожен народ визнається придатним її запровадити і розвивати. Єдино-правильний рецепт розвʼязання російського вузла був викладений ще у відомій книзі Бжезінського “Велика шахівниця” – роздроблення імперії і створення на її території конфедерації незалежних республік.
Але як перестрибнути з сьогоднішнього стану росіян і російської політичної антикультури до того рецепту — Бжезінський не написав. Всі відскоки до лібералізації і реформ в Росії відбувалися тільки після нищівних військових поразок. І всі реформи розпочиналися не знизу, а зверху. Тому план колишнього радника Трампа з питань національної безпеки Помпео єдино правильний – дати Україні все необхідне для болючої ганебної поразки Росії у війні.
Віктор Лешик
