Всі на світі державні гімни прості, як двері, і до біса примітивні. Це далеко не висока поезія. Франкове «Не пора, не пора» не рівня «Зів’ялому листю», а Шевченків «Заповіт» не рівня «Кавказу». Але саме ці пісні стали своєрідними гімнами. Наш державний гімн теж не вирізняється високою поетичністю. Як і будь-який інший. Він простий, як Отченаш.
Молитва теж проста.
Чи можна висловлювати претензії до молитви? Спробувати її покращити? Ну, наприклад, не «дай нам хліб насущний», а «дай нам крім хліба ковбасу, вино і хамон»…
На щастя, покращувати молитву ніхто не збирається. А ось гімн – запросто. Так усілякі дацюки й пишуть – морально застарілий.
Але зі словами нашого гімну вмирали герої. Вмирали під Крутами, під Базаром, в криївках УПА, стріляючи собі в скроні, під час повстання в Кінгірі й Норильську, співали його під час оборони Донецького аеропорту. Цей гімн омитий кров’ю мільйонів.
А тепер, коли вирішено запровадити спів гімну в школах, як то прийнято в багатьох країнах, усілякі малороси починають вибухати гнівом. А декому й слова не подобаються. Мовляв, застаріли. Ні! Це у вас мізки застаріли.
Ось польський гімн.
Jeszcze Polska nie zginęła,
Kiedy my żyjemy.
Co nam obca przemoc wzięła,
Szablą odbierzemy.
Marsz, marsz, Dąbrowski,
Z ziemi włoskiej do Polski.
Za twoim przewodem
Złączym się z narodem.
Від нього теж не віє свіжістю. Генерал Ян Домбровський (1755 – 1818) жив давно. Безліч поляків не мають зеленого поняття, про які такі «італійські землі» мова. А там далі ще й про Стефана Чарнецького (1599 – 1655) і загадкову Басю. Запитайте в пересічного поляка, хто та Бася? Більшість не відповість. Бо навіть історики сперечаються про її персону. Але ніхто у Польщі гімн не редагує. Бо і він омитий кров’ю мільйонів.
Наша нація хвора.
Будь-яка спроба щеплення здорового патріотизму наштовхується на ліберальні перепони, космополітизм і «у нас многанациАНАЛЬНАЯ страна».
Насправді ми країна неляканих манкуртів і яничар. І герб наш – граблі оздоблені калиною.
Юрій Винничук
