Всі на світі державні гімни прості, як двері, і до біса примітивні. Це далеко не висока поезія. Франкове «Не пора, не пора» не рівня «Зів’ялому листю», а Шевченків «Заповіт» не рівня «Кавказу». Але саме ці пісні стали своєрідними гімнами. Наш державний гімн теж не вирізняється високою поетичністю. Як і будь-який інший. Він простий, як Отченаш.
Мені подобається як Квентін Тарантіно працює із відчуттям помсти у своїх останніх фільмах. Вигадуючи альтернативні історії, він робить спробу повернення справедливості заради того, аби трохи втишити пекучий біль від завданого зла. Таким чином в «Одного разу в Голівуді» голлівудська еліта дає відсіч звехнутим сектантам, Джанґо мочить работорговців, а загін єврейських командос із «Безславних виродків» наводить жах на вермахт і верхівку Третього райху жорстокими розправами над нацистами.
Одне популярне видання надіслало мені запитання для інтерв’ю. Серед іншого там є й таке: «Чи є якийсь літературний герой, з яким ви відчуваєте спорідненість?»
… Генеральний прокурор України Ірина Венедіктова призначила колишнього генпрокурора Святослава Піскуна своїм радником…
Чергова сварка учинилася стосовно виконання Гімну України в школах. Отож. Думки можуть бути різні. Гімн можна виконувати. А можна не виконувати. А можна виконувати раз на тиждень. А можна програвати зранку. А можна все це перекласти цілковито на школи: як вони вирішать – так нехай і буде. Рішень може бути яка завгодно кількість. У світі різні практики щодо цього.
