«Ну, щоб здавалися слова.
Слова та голос — більш нічого…» Риторика у передвоєнному і вже воєнному конфлікті, як вже бачимо, потужна зброя. І чому дивуватися — мова, як і жести, основа для передачі не тільки інформації, але й дезінформації, залякування, цькування, приниження, виявлення погроз і й основа для домінування над противником.
Це мистецтво Путін, як і його подільник Кім Чен Ин, засвоїли досконало. Можна сказати, що у вербальній війні рівних їм поміж політиків світу просто не існує. Західні партнери в цьому сенсі навіть не розчохлялися.
Забюрократизований, формалізований до музейно-архівного рівня лексикон лідерів країн НАТО просто шокує: мля-бля, стурбованність, сильна стурбованність, червоні лінії, на правильній стороні, жодної ескалації, ми за переговори без будь-яких умов…
От прямо якби зараз на Землю повернувся астронавт, що літав у космосі 10 останніх років, то він просто, почувши промови Байдена, Шольца, Столтенберга вирішив би, що Путін вже не Україну зруйнував, а Вашингтон, Берлін, Брюсель і з цих міст лунають прохання до переможця про капітуляцію…
Лише з Києва, Вільнюса, Естонії, Праги стали лунати голоси політиків, у яких в голосі відчувається метал нескорених. Але надто мала геополітична вага цих країн, щоб хтось із великих пробудився від стану повної парплегії. Тільки коли член ядерного клубу президент Макрон добавив у голос нотки металу, світ заворушився. Сусіди-зомбі кинулися затикати йому рота: жодної ескалації, сиди тихо — з’їсть Путін Україну і заспокоїться. Але Макрон пробудився не тому, що так захотів Макрон чи його дружина-вчителька. У політикумі Франції побачили шанс на відродження ролі і ваги політичної Франції з великим (у тому числі й імперським) минулим. У Москві були в нокдауні — єдине що змогли: а ми ракетою ядрьоною шмакнемо…
Першим той рух до сильної позиції поцінував Сі Цзінь Пінь і вже попросився до Макрона в гості. Не в Берлін, не Лондон, ні у Вашингтон, перший європейський вояж після пандемії — в Париж. А що такого сталося? В Пекіні почули того, з ким можна говорити і домовлятися. З переляканими страусами ніхто справи вести не хоче, бо голова — в землі, а на те, що над землею, гидко дивитися.
Віктор Лешик
