Я й забув, що на цій книжці автограф самого Вінграновського, бо було це наче в іншому житті: просвітянський вечір видатного поета. Схоже, що саме тоді я й автограф отримав. У редактора “Гарту” я випросив “Волгу” (з транспортом тоді було туго, а у Вінграновського чи то нога боліла, чи то він паничився) та й привіз класика у музей Коцюбинського — чернігівська “Просвіта” проводила тоді такі творчі зустрічі.
Роман Бегбедера із такою дещо хайповою назвою «Любов живе три роки» мені не сподобався. Багато відвертих банальностей і загалом сильне «завалювання» в попсу, яка вже, здається, витіснила з процесу справжню глибоку прозу.
На 99 році життя упокоївся Ігор Рафаїлович Юхновський. Один із найбільших державотворців сучасної України. Перший раз я його побачив ще школярем на Донбасі 1991 року, як кандидата в Президенти України. Він приїздив із виборчим туром. Потім ми не раз з ним зустрічалися.
Два «Циркона» по Києву. Ракети, про які заявлено, що їх не можна збити. Навіть теоретично. «Убивці авіаносців» та цілих американських авіаносних груп. Ніщо цих страшних кілерів не бере. «Как выскочу, как выпрыгну, пойдут клочки по закоулочкам». Але наші хлопці із ЗСУ про це не знали. Не знали, що летять унікаКАЛьні “вундервафлі”, рівним яким ще багато століть в США та цілій галактиці не вигадають. Тому спокійно обидві цілі збили.
«Ну, щоб здавалися слова.
Слова та голос — більш нічого…» Риторика у передвоєнному і вже воєнному конфлікті, як вже бачимо, потужна зброя. І чому дивуватися — мова, як і жести, основа для передачі не тільки інформації, але й дезінформації, залякування, цькування, приниження, виявлення погроз і й основа для домінування над противником.
